Кожен роботодавець тлумачить поняття «стажування» по-різному. У Кодексі законів про працю (далі — КЗпП) не міститься такого поняття. Прийняття на роботу осіб на «стажування» без проведення відповідної оплати є порушенням законодавства про працю і ознакою застосування примусової праці, використання якої заборонено статтею 43 Конституції України, законодавством з праці, нормами міжнародного права.
Стажування — це різновид підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою з метою засвоєння особою кращого вітчизняного чи зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок та додаткової компетенції щодо виконання обов’язків на займаній посаді або на посаді, на яку претендує безробітний.
Виключні випадки стажування — лікарів, працівників з охорони праці, нотаріусів і адвокатів для набрання певного професійного досвіду.
На підприємствах, в установах , організаціях усіх форм власності (далі — підприємство) є 2 види стажування: безробітних та студентів. В інших випадках «стажування» — це праця без належного оформлення.
Роботодавець зобов’язаний оформити працівника на роботу відповідно вимог статті 24 КЗпП, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без:
• укладення трудового договору, належно оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця;
• повідомлення до територіального органу Державної податкової служби про прийняття на роботу працівника, в порядку, встановленому законодавством.
За сприяння Державної служби зайнятості України громадяни з числа зареєстрованих безробітних можуть за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття пройти професійне навчання:
• професійну підготовку;
• перепідготовку;
• підвищення кваліфікації, у тому числі стажування.
Роботодавець, який користується послугою професійного навчання, має змогу забезпечити підприємство висококваліфікованими фахівцями; покращити якість продукції, або послуг; зберегти конкурентоспроможність підприємства тощо.
