Кабінет міністрів України ухвалив рішення про остаточний перехід на електронний обмін документами між державними органами з 1 жовтня цього року. До кінця вересня державні органи мають провести відповідні організаційні налаштування в системі обміну документами. Насправді, це рішення треба було запроваджувати дуже давно. Наприклад, у судах автоматизована система документообігу працює з 2011 року, і на практиці жодних проблем не виникало. Хіба що не всі працівники (особливо більш старшого віку) вміли користуватися комп’ютером. Зрозумійте правильно: в органах державної влади з великим апаратом, як правило, є цілий департамент, який займається просто тиражуванням паперових копій матеріалів. Плюс — окрема людина, яка клеїть марки. Дуже сумніваюся, що в XXI столітті це має сенс. Ці люди сидять там десятки років і не хочуть нічого міняти. При чому, це питання не страху перед новими технологіями, а звички. На кшталт: «Ми завжди так жили, і хочемо жити так далі».
З людьми, які не можуть освоїти комп’ютер та документообіг, треба прощатися. Бо вони банально не відповідають базовим вимогам займаної посади. Нині ми найбідніша держава Європи. Будемо орієнтуватися на найслабших — такими й залишимося. Звичайно, після остаточного переходу на електронний документообіг потрібні будуть якісь курси для держслужбовців. Але це не якісь складні матерії, дев’яносто відсотків оволодіє цими навичками без проблем, адже більшість держслужбовців використовують в тій чи іншій мірі комп’ютер. А системні вимоги таких програм, як правило, є невеликими. Вона буде працювати навіть на доволі старих моделях техніки, яку використовують в органах держвлади. Тобто тут питання точно не про техніку.
Тепер щодо безпеки. Десь роки три тому я був одним із розробників аналогічного законопроекту про внесення змін до регламенту, щоб зробити електронний документообіг у Верховній Раді. Фактично, якихось безпекових проблем з цим не було. Як правило, створюється спеціальна захищена платформа, до якої за своїм «ключем» мають доступ тільки державні службовці (чи депутати — у випадку Ради). Тож порушити її безпеку доволі складно.
Взагалі, безпековий аспект в контексті обговорення електронного документообігу дещо перебільшений. Значна частина документів, які циркулюють між органами державної влади, це взагалі доповідні записки. Один орган пише другому: «Прошу надати таку-то довідку». А той відповідає: «На ваше клопотання надаємо довідку». Всі ці матеріали можна спростити шляхом електронних форм. І державні службовці зможуть більше займатися своєю прикладною роботою, а не написанням купи записок і листів. Крім того, нині мова не йде про просто обмін електронними листами в Gmail чи на якомусь іншому порталі. Це буде замкнута внутрішня система, приблизно така ж працює в судах, чи та сама єдина казначейська система. Вони є доволі захищеними. А доступ до окремих сайтів (таких як mail.ru) можна обмежити на рівні системного адміністратора локальної мережі державного органу.
Так, напевно, має бути якась окрема процедура електронного документообігу для Збройних Сил України, Міноборони чи СБУ. Але на загальному рівні виконавчої влади з цим немає аж такої проблеми. Між іншим, розробити окрему більш захищену систему документообігу для даних, які є державною таємницею, не складно. Або взагалі не переводити це в електронний формат, бо таких паперів буде відсотків п’ять від загального обігу. А 90 % — це те, що немає ані особливої цінності, ані інформативності. Але через ці папірці наші державні службовці більше зайняті не своєю роботою, а складанням звітів. Завдяки електронному документообігу, агрегування звітів стане якщо не повністю, то напівавтоматичним. І це величезна економія часу та всіх ресурсів. Тобто у цьому є хоча б маленький, але позитивний економічний ефект.
Так бачить ситуацію Назар Заболотний, аналітик громадської організації «Центр UA».
