Можна довго сперечатися щодо того, чи замінить юридичну професію штучний інтелект у майбутньому. Але те, що інформаційні технології міцно ввійшли в діяльність юридичних компаній, що розвиваються, не викликає сумнівів. Legal tech — це радше характеристика й тенденція розвитку ринку юридичних послуг, ніж у чистому вигляді інновації. При цьому самі юристи досить часто є генератором ідей для розробників legal tech (далі — розробник). Як наслідок, питання, яке слід розв’язати, — як правильно з юридичного погляду й оптимально з погляду «витратного» оформити відносини з розробниками legal tech-рішень. Розглянемо деякі варіанти побудови цих відносин.
Варіант 1. Класичні трудові відносини: оформлення трудового договору з розробником згідно з Кодексом законів про працю України.
Такий варіант передбачає в цьому разі стандартний перелік дій, який застосовують під час приймання на роботу найманого працівника: зарахування розробника до штату юридичної компанії; оформлення трудового договору шляхом, наприклад, видання наказу; запис до трудової книжки; виплата заробітної плати з відрахуванням податку з доходів фізичних осіб, військового збору й нарахуванням єдиного соціального внеску. Водночас можлива специфіка цих трудових відносин, наприклад робота віддалено (дистанційно). Зауважимо, що питання дистанційної роботи не врегульовано належним чином нормами КЗпП швидше з причин морального старіння цього нормативно-правового акта. Однак дистанційну роботу не заборонено чинним законодавством, необхідно лише чітко визначити в трудовому договорі всі умови трудових відносин на відстані.
Цінність legal tech-рішень — це не лише оптимізація роботи юридичної компанії та зручність для клієнтів, а й результат — інтелектуальна власність. Відомий крилатий вислів «Хочеш щось мати — будь готовий це захищати» вельми актуальний, якщо говорити про питання інтелектуальної власності в разі трудових відносин із розробником.
Відповідно до статті 429 Цивільного кодексу України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт; майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Своєю чергою, за нормами статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Як бачимо, колізія в законодавстві очевидна. Як засвідчує практика, спори між роботодавцями й розробниками щодо прав інтелектуальної власності та її захисту могли б і не виникнути, якби всі аспекти авторських правовідносин було прописано в трудовому або авторському договорі з розробником.
Варіант 2. Аутстафінг розробника.
За спрощеного розуміння аустафінг є в цьому разі орендою в аутстафінгової компанії розробника або розробників для виконання певного проекту з розроблення legal tech-рішення. Вигідність для юридичної компанії такої співпраці пояснюється можливістю знизити податкове навантаження й більш гнучко організувати роботу розробників порівняно з класичними трудовими відносинами. Проте необхідно враховувати низку важливих моментів.
По-перше, особливу увагу таким договорам приділяють органи фіскальної служби та представники інспекції праці. Їх цікавлять приховані трудові відносини й мінімізація сплати податків. А отже, достатнє й правильне документальне оформлення господарських операцій є чинником, що знижує ризики в цьому розумінні.
По-друге, потребують окремого розгляду й узгодження питання авторських правовідносин у форматі «юридична компанія — аутстафінгова компанія — розробник».
Варіант 3. Вільна підприємницька діяльність: укладання цивільно-правового договору з розробником — фізичною особою — підприємцем.
Ні для кого не таємниця, що IT-галузь використовує вигоди спрощеної системи оподаткування й розробники в статусі фізосіб-підприємців на 2 або 3 групі єдиного податку — це тренд сучасності. Цей варіант, на наш погляд, дає змогу досягти такого балансу взаємодії айтішників як платників податків із державою, за якого і вовки ситі, і вівці цілі. Відразу ж обмовимося, що в разі реалізації цього варіанта трудові відносини з розробником цілком обґрунтовано не виникають, а правовідносини переходять у зону регулювання Цивільного й Господарського кодексів. Основою для цієї моделі є цивільно-правовий договір із розробником — фізичною особою — підприємцем на єдиному податку, у якому доцільно передбачити такі моменти: технічне завдання на розроблення legal tech-рішення; розмір і порядок виплати винагороди розробнику; строки виконання завдань; порядок передання продукту; питання авторського права тощо.
ВИСНОВОК: Як бачимо, є певна різноманітність варіантів оформлення відносин із розробниками legal tech. Кожен із варіантів має свої вигоди, особливі характеристики й нюанси. І при цьому успіх реалізації кожної із запропонованих моделей залежить від того, по-перше, наскільки отримані legal tech-рішення задовільнятимуть потреби ринку юридичних послуг, по-друге, наскільки враховано правові тонкощі оформлення відносин із розробниками, що головним чином залежить від професійності представників юридичної професії.
Марія Золотарьова, керівник практики податкового і митного права, адвокат, к. ю. н., АО «Вдовичен та партнери»
