25 червня 2019 року Мінсоцполітики оприлюднило законопроект «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо гнучких форм організації праці)».
Так, у статті 24 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) уточнюється, що додержання письмової форми є обов’язковим і при укладенні трудового договору про дистанційну роботу.
Крім того, у новій редакції планують викласти й наступне:
«Стаття 60. Гнучкий режим робочого часу
За погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватись гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу так і згодом.
Гнучкий режим робочого часу — це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.
Гнучкий режим робочого часу може передбачати:
- фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки; при цьому може передбачатись поділ робочого дня на частини;
- змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;
- час перерви для відпочинку і харчування».
«Стаття 60-1. Дистанційна (надомна) робота
Сторони трудового договору можуть домовитись про виконання роботи дистанційно. Умови такої роботи встановлюються у трудовому договорі.
Якщо домовленість про дистанційну (надомну) роботу досягнута під час дії трудового договору, укладеного у письмовій формі, така умова роботи оформляється шляхом внесення до нього змін. Якщо трудовий договір було укладено в усній формі, він переоформляється у письмовій формі.
Дистанційна (надомна) робота — це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.
Дистанційний (надомний) працівник — це особа, з якою укладено трудовий договір про дистанційну роботу.
Дистанційні працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 КЗпП.
Виконання роботи дистанційно не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників».
«Стаття 60-3. Працівники, які самостійно планують свій робочий час
Керівники юридичних осіб та відокремлених підрозділів, а також інші категорії працівників, визначені колективним договором, можуть планувати свій робочий час самостійно, за умови дотримання строків виконання робіт, щодо яких встановлено строк.
Облік робочого часу таких працівників не ведеться, якщо інше не передбачено колективним або трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 КЗпП».
