Законодавством України встановлено спеціальні норми, покликані не допустити обмеження трудових прав жінки у зв’язку з її статевою належністю і потребою поєднувати роботу з материнством.
Недопущення дискримінації стосовно жінок, які працюють, і надання їм додаткових гарантій декларуються й міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною. Так, відповідно до статті 8 Європейської соціальної хартії (переглянутої), ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, вважається незаконним, якщо роботодавець надсилає жінці попередження про звільнення з роботи у період від дати повідомлення нею свого роботодавця про вагітність до закінчення її відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.
Згідно зі статтею 184 КЗпП України заборонено звільняти вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таке звільнення можливе лише у разі повної ліквідації підприємства, установи чи організації, але з обов’язковим працевлаштуванням жінки. Тобто роботодавець має запропонувати жінці іншу роботу за її спеціальністю на цьому ж самому або на будь-якому іншому підприємстві. При цьому розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається. Така ж заборона стосується і звільнення вагітної працівниці в разі закінчення строкового трудового договору: роботодавець зобов’язаний працевлаштувати зазначену працівницю, а на період працевлаштування зберегти за нею середню заробітну плату, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору.
Отже, звільнити вагітну жінку за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу не можна, крім випадку повної ліквідації підприємства, з її обов’язковим працевлаштуванням.
