Ситуація, коли працівник хоче в одного й того самого роботодавця перейти з основного місця роботи на сумісництво (або навпаки), зустрічається на практиці все частіше. Для уникнення помилок при призначенні допомоги за рахунок коштів Фонду надаємо наступні роз’яснення.
У ситуації, що розглядається, застосовують два варіанти зміни статусу роботи через звільнення чи прийняття:
1 варіант – основний працівник → сумісник;
2 варіант – сумісник → основний працівник.
Працівник при цьому повинен подати роботодавцю дві заяви: перша — про звільнення, друга — про прийняття на роботу. На підставі цих заяв видають накази про звільнення з основного місця роботи (з місця роботи за сумісництвом) і про прийняття на роботу за сумісництвом (на основне місце роботи).
Зауважимо, якщо працівника приймають на основне місце роботи — роботодавець вносить до його трудової книжки запис про прийняття на роботу, а на працівників, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуть за місцем основної роботи.
Нагадаємо, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності (по догляду за хворою дитиною), по вагітності та пологах:
– за основним місцем роботи є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (п. 1 ст. 31 Закону України від 23.09.1999 № 1105),
– за сумісництвом – копія виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи, довідка про середню заробітну плату за основним місцем роботи (абз. 2 п. 30 Порядку від 26.09.2001 № 1266, далі – Порядок).
Якщо особа працює за сумісництвом на кількох роботах, додатково додаються довідки про середню заробітну плату за всіма місцями роботи за сумісництвом. У такому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місяцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Оскільки обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом, при зміні місця роботи важливо визначити правильний розрахунковий період за кожним місцем роботи (п. 30 Порядку).
Так, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (п. 25 Порядку).
Але, якщо:
– застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців – розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа) (п. 26 Порядку);
– застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць – розрахунковий період визначається за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку (п. 27 Порядку);
– застрахована особа у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку не мала заробітку з поважних причин або страховий випадок настав в перший день роботи – середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку (п. 28 Порядку).
Дотримання зазначених вимог дозволить вчасно та без перешкод отримувати кошти для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, по догляду за хворою дитиною, по вагітності та пологах.
Джерело: www.fse.gov.ua
