Україною блукає примара дивного закону: існує і навіть має певні шанси на прийняття фантастичний законопроект, згідно з яким пенсійні та інші страхові нарахування/утримання будуть — усупереч усім базовим принципам оподаткування — розраховуватися не від фактичного розміру оплати праці, а від умовної («індикативної») її величини на рівні не нижче двох мінімальних зарплат (для головбухів — трьох, для директорів — п’яти). Таким чином, вийде, що страхові внески нараховуватимуть не на зарплату, а на дуже цікавий показник: чисельність працівників, помножену на 2 (плюс — на честь директора і бухгалтера — ще 3 + 5 — 2 – 2 = 4), з подальшим множенням цієї величини на мінзарплату.
Не зупиняючись ні на безглуздості висмоктаних із пальця коефіцієнтів (чому тоді вже не 8 і не 116?), ні на дикому розподілі працівників на директорів, головбухів і всіх інших(!), ні на заміні зарплатних нарахувань/утримань фактичним податком на показані трудові ресурси, просто спрогнозуємо, що з цього вийде, якщо така славна витівка справді (чим влада не жартує) у наш веселий час стане законом.
Є таке неписане правило (раптом хтось не знає): що оподатковують, те й занижують — хоч прибуток, хоч зарплату, і чисельність тут винятком не стане; було б інакше — давно б уже оподаткували не тільки чисельність персоналу, а й повітря навколо нього. Відтак, несподівано — і дуже скоро! — з’ясується, що на кожному підприємстві є:
директор на 1/4 ставки, який виконує одночасно функції бухгалтера (цікаво, чи насміляться замахнутися на право працювати неповний день або неповний тиждень, чи ризикнуть вимагати навіть у цих випадках — уже всупереч усьому — оподаткування все одно по повній?);
та ще кілька чвертей працівників — настільки цінних, що їх не звільнили, незважаючи на відмову забрати трудову й отримувати гроші, ніде не офіційно не працюючи.
Інші — не такі безцінні — поповнять ряди безробітних, їх замінять більш поступливими (адже вибирати є з кого!), готовими отримувати гроші без оформлення. Ці поступливі продовжуватимуть значитися безробітними — разом із тими, хто, звільнивши їм місце, у ці ряди тільки-но влився.
Внаслідок різкого падіння показуваної чисельності (яке супроводжується справедливим вереском про жорстоку владу, яка все це спровокувала!) страхові нарахування і страхові утримання не зростуть, а дуже істотно й надзвичайно різко впадуть. При цьому бідний Фонд зайнятості від напливу нових безробітних (при тому, що всі старі ними залишаться теж) миттєво збанкрутує.
Тим часом кілька десятків мільярдів, які влада має намір на всьому цьому не втратити, а, навпаки, отримати, вона вже напевно подумки поділила-розподілила, внаслідок чого й почнеться — через невідповідність планів і реалій — пошук винних.
Заразом спитають і з тих, хто додумався заборонити «єдиноподатків’я» саме тим, чиї доходи проконтролювати практично неможливо і чий відхід у тінь буде максимально легким і безболісним (а цей мудрий захід готується теж). Хочеться перевірити й залишити без звичних сум не тільки фонди, а й місцеві бюджети? Гаразд, але хто відповість за провал експерименту?
Так от, винними, напевно, виявляться зовсім не ініціатори-натхненники-автори надто ризикованих авантюр (що з них візьмеш; до речі, автор справжній не такий відомий, а що, кому та навіщо підсунули — окреме питання). У будь-якому разі праведну злість зірвуть, мабуть, не на них, а на тих, хто вчасно не заперечив — як, мовляв, ахінеї припустилися? Мене, будь ласка, до того списку не включайте: я — попередив.
Враховуючи суперактуальність для України боротьби із зарплатами «в конвертах», «ДТ» попросило висловити свою думку з приводу «індикативного» законопроекту юриста та фахівця з трудових ресурсів. От що вони нам розповіли:
Андрій СТЕЛЬМАЩУК, адвокат юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери»:
— Добрими намірами встелено дорогу до пекла. Це буде справедливо і щодо проекту закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впорядкування оплати праці)», який було розміщено на офіційному сайті Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Яка мета майбутнього закону? Підсумовуючи стислу характеристику змісту цього документа, надану Держпідприємництва, це — «підвищення соціальної відповідальності бізнесу, виховання свідомого ставлення до оплати праці та нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування». Словом, ідеться про боротьбу із «зарплатами у конвертах» як явищем соціальної безвідповідальності бізнесу.
Які ж механізми запропоновані для досягнення цієї мети?
По-перше, запровадження середньої індикативної заробітної плати, що визначається як мінімальна заробітна плата, збільшена на відповідний коефіцієнт: 5 — для перших керівників, 3 — для головних бухгалтерів і 2 — для працівників. По-друге, розрахунок бази оподаткування для внесків до соціальних фондів та для податку з доходів фізичних осіб, виходячи з того, що така база — зарплата для цілей оподаткування — апріорі не може бути меншою за середню індикативну заробітну плату (хоча фактично можна виплачувати і меншу зарплату). І по-третє, встановлення адміністративної відповідальності роботодавця і працівника за виплату та отримання доходів, які не були попередньо нараховані згідно із законодавством.
З правової точки зору, із трьох запропонованих інструментів хоч якийсь стосунок до боротьби із «зарплатами у конвертах», цим безумовно вкрай негативним явищем, має лише встановлення адміністративної відповідальності. Навіть залишивши поза критикою юридичну техніку формулювання норми про адміністративну відповідальність, яка залишає бажати кращого (не можна притягнути до адміністративної відповідальності роботодавця, бо сам роботодавець — це підприємство, установа або організація, які не можуть бути суб’єктами адміністративної відповідальності, хоча такими можуть бути їх посадові особи) і яка ще, безумовно, буде вдосконалена парламентаріями, слід звернути увагу, що закладений правовий механізм також потребує доопрацювання.
Про що йдеться? Правопорушення сформульовано таким чином: «Виплата заробітної плати та інших доходів найманим працівникам без попереднього їх нарахування згідно з законом». Ідея, здавалося б, зрозуміла: якщо заробітна плата у конверті, тобто не нарахована офіційно, то за виплату такої плати або іншого доходу найманому працівнику передбачається відповідальність. Проте постають питання із ряду питань правової казуїстики, а саме: якщо дохід виплачується неофіційно (у конверті), то чи є це заробітною платою або доходом, що нараховується працівнику?
За своїм змістом — так, але формально юридично — дохід, який не нараховується офіційно, не є зарплатою. Тож яка може бути відповідальність за начебто неправильну виплату зарплати тоді, коли те, що виплачується, не є зарплатою згідно із формальним законом?
Питання друге: якщо відповідальність покладається і на роботодавця, і на працівника, то які джерела формування доказової бази факту порушення? Складно уявити собі бухгалтера або працівника, який повідомить про виплату/отримання зарплати у конверті, коли за вчинення такого діяння відповідальність покладатиметься на обох. Хто займатиметься розвитком мережі «санітарів» безвідповідального бізнесу, які на постійній основі передаватимуть інформацію до відповідних органів?
І зрештою, аналізуючи санкцію за вчинення такого порушення — по 100 неоподатковуваних мінімумів з роботодавця і працівника (це аж по 1700 грн. з кожного), неважко зрозуміти, що така законодавча ініціатива болісно вдарить лише по тих, хто й так немало страждає, — по малому бізнесу.
Яким чином впливатимуть на соціальну безвідповідальність — виплату зарплати у конвертах — інші інструменти законопроекту? Розглянемо застосування середньої індикативної заробітної плати на прикладі визначення податку з доходів фізичних осіб. Законопроект говорить, що хоч би якою заробітна плата була, а при визначенні податку з доходів фізичних осіб базу оподаткування — зарплату, що оподатковується, — слід визначати із розміру не менше середньої індикативної заробітної плати.
Тобто, якщо в керівника підприємства нарахована заробітна плата становить 1768 гривень (дві мінімальні заробітні плати на цей час), податок з доходів фізичних осіб такого керівника необхідно розраховувати не із 1768 гривень, а із середньої індикативної заробітної плати — 4420 гривень. База оподаткування, таким чином, збільшується у 2,5 разу. Відповідно збільшиться розмір податку, що підлягатиме сплаті. Хоча фінансовий стан підприємства може і не дозволяти реального збільшення заробітної плати, і вона залишатиметься на рівні 1768 гривень.
Чи вплине запропонована ініціатива на бізнес? Так, вплине. Але лише на той, який не може дозволити собі заробітну плату керівника вище 4420 гривень. Висновок очевидний: така ініціатива вплине на малий бізнес, і цей вплив полягатиме у збільшенні податкового навантаження насамперед на малий бізнес — основу майбутнього середнього класу, якому з такими ініціативами, мабуть, не судилося народитися.
У частині запровадження середньої індикативної заробітної плати юридична техніка законопроекту також далека від довершеності. Зокрема, пропонується доповнити пункт 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яка визначає базу оподаткування цим податком, пунктом 3.1.5, що встановлюватиме як базу оподаткування «середню індикативну заробітну плату, нижче якої не може бути розмір об’єкта оподаткування у вигляді заробітної плати». Якщо статтю 3 згаданого закону буде доповнено таким положенням, при оподаткуванні заробітної плати виникатимуть питання, як визначати базу оподаткування — як загальний місячний оподатковуваний дохід (так відбувається тепер) чи як середню індикативну заробітну плату, нижче якої не може бути розмір об’єкта оподаткування у вигляді заробітної плати. Неважко здогадатися, що податкові агенти — роботодавці обиратимуть перший спосіб, оскільки він не містить прив’язки до середньої індикативної заробітної плати.
У разі прийняття запропонований Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впорядкування оплати праці)» змінюватиме механізм сплати податків і обов’язкових платежів. Для того, щоб законопроект із дотриманням вимог Закону України «Про систему оподаткування» став законом, він має бути прийнятий не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року (тобто до 30 червня 2010 року), і набрати чинності з початку нового бюджетного року (тобто з 1 січня 2011 року). Ця обставина також має бути врахована при доопрацюванні законопроекту, якщо воно відбуватиметься.
Підсумовуючи, можна сміливо зробити висновок: обговорюваний законопроект має на меті врегулювати питання оподаткування і суттєво вплине на збільшення податкового навантаження на малий бізнес. Задекларована мета законопроекту — боротьба із «зарплатами у конвертах» — очевидно досягнута не буде. Хоч би тому, що, за змістом майбутнього закону, в ньому про це і не йдеться.
Володимир ГАЛИЦЬКИЙ, директор Державної служби зайнятості:
— Досвід застосування індикативної зарплати не новий — він використовувався, наприклад, Швецією в 60-х роках минулого століття. Що ж стосується законопроекту про запровадження індикативної зарплати, розміщеного на офіційних сайтах Ради підприємців при Кабміні і Держпідприємництва, — ідея цього закону, безумовно, правильна, але загалом законопроект іще сирий.
У ньому є зрівнялівка і немає розкиду по територіях, немає докладної розбивки за професіями, а це необхідно. Хто цим займатиметься? Як це буде встановлюватися? Виникає надто багато запитань. Важливо, щоб у відповідях не було якихось вольових «натискань». До подібної теми треба ставитися виважено, без «перегинів». Питання і так делікатне, і в його вирішенні доведеться йти по лезу бритви.
Перед тим, як публікувати такі законопроекти, нам необхідно визначитися з «вартістю» тієї чи іншої професії для кожного регіону. Це можна зробити шляхом проведення спеціальних досліджень. Приміром, дається технічне завдання Держкомстату — він проводить анонімне опитування. Встановили мінімальний розмір для певної професії у певному регіоні, скажімо, у п’ять тисяч гривень. Проте внески пропонується сплачувати, умовно, з чотирьох тисяч. Помилитися ми не маємо права. Тому доцільний експеримент, для початку — у двох-трьох областях.
Переконаний, уже через півроку всі побачили б: це — реальний шлях до ліквідації дефіциту Пенсійного фонду. Можна буде практично вдвічі зменшити відрахування до Фонду з тимчасової втрати працездатності, Фонду страхування від нещасних випадків, страхового Фонду на випадок безробіття. Крім того, з індикативної зарплати сплачуватиметься прибутковий податок, що допоможе зміцнити фінансову базу місцевих бюджетів. А головне — набагато більш захищеним стане працівник. І коли піде на пенсію, одержить вищі виплати, і лікарняний йому оплатять, і відпустку…
Зрозуміло, що ми не зможемо відразу охопити всі сфери. Нам треба задіяти основну масу, а це, на жаль, середній і малий бізнес. Кажу «на жаль», тому що саме на їхні плечі ляже основне навантаження. Так, бізнес завиє. Однак я переконаний: 80% бізнесу виживе. Більш того, за правильного підходу незабаром відчує вигоду і легкість від роботи за правилами, без ведення «кешевих» кас.
Економічними важелями цей процес ніяк не відрегулювати. Справді, потрібні зміни до законів, а головне — їх неухильне дотримання. Ми часто чуємо, що роботодавцю треба дати зелену вулицю. Але це не означає, що він гулятиме нею, як власною дачею. Демократія передбачає чітке дотримання законів. Роботодавець має дотримуватися законів, але закони повинні бути чіткими і чесними. Якщо, звичайно, ми претендуємо бути цивілізованим суспільством…
У нас створене порочне коло: одні знають, що це відбувається. Знають на найвищих посадах. І заплющують очі. Інші знають, що все це допустимо, що так можна працювати і надалі. І схема нелегальних зарплат продовжує діяти.
Усім відомо, що бухгалтера у Києві менш як за п’ять-шість тисяч гривень удень зі свічкою не знайдеш. Електрогазозварника — менш як за чотири тисячі гривень. А токарі, водії? А менеджери в офісах? Але при цьому офіційно переважна більшість з них одержують мінімальну заробітну плату, визначену законом, а багато хто взагалі працює «по-чорному». Гроші відмиваються через «мийки» практично в будь-якій організації, мабуть, крім великих підприємств, де зарплату платять «по-білому» всім, окрім вищого менеджменту. За даними Міністерства економіки, сьогодні 50% економіки перебуває в «сірій» зоні, це означає, що більшу частину зарплат працівникам платять нелегально.
Безумовно, «відбілюванням» заробітної плати треба займатися, але також треба розуміти, що в повному обсязі заробітну плату ми ніколи не легалізуємо. Це не вдалося навіть у таких розвинених країнах, як Франція, Німеччина, Англія, Італія, де певна частина населення працює та одержує свої доходи нелегально. Це — факт, ринкова складова.
Навіть за часів Радянського Союзу рівень заробітної плати в розрізі собівартості внутрішнього валового продукту становив від 19 до 22%. У нас сьогодні в середньому по країні — 9—11%. А в країнах Західної Європи він становить 35—45%. Я можу навести приклади країн, де продуктивність праці і ВВП порівнянні з українськими (держави Балтії, Румунія, Болгарія, Угорщина), а рівень принаймні мінімальних зарплат учетверо-уп’ятеро вищий. Низька заробітна плата вбиває конкурентоспроможність економіки, веде до «вимивання мізків», відпливу найбільш працездатної і кваліфікованої частини населення в інші країни, де зарплата, безсумнівно, вища. А нас може захлеснути потік дешевої робочої сили з азіатських країн, з Близького Сходу. Я не націоналіст і не проти цих людей, я — за національну безпеку країни.
Відверто скажу — дуже радий, що порушено тему легальної зайнятості і легальної заробітної плати. Проте впровадження механізму індикативної зарплати має бути підготовленою акцією. Для початку — обговорюватися в суспільстві, у ЗМІ, на круглих столах з участю роботодавців. І тільки після цього ми можемо переходити до експерименту в окремих регіонах. Повторюю, у таких питаннях не можна рубати з плеча, але й залишати віз на колишньому місці теж більше не можна. Підхід до вирішення питання має бути обгрунтований і аргументований. Це моя точка зору.
Квітень 2010 р.
Джерело: