- Що таке правочини відповідно до законодавства та порядок їх укладення
- Які бувають правочини та скільки сторін може брати в них участь
- Про порядок підписання і нотаріальне посвідчення правочинів
Волевиявлення сторін цивільних чи господарських правовідносин виражається через правочини, тобто дії, що спрямовані на набуття, зміну або припинення певних прав і обов’язків. Для набуття юридичного значення таким діям необхідно надати об’єктивне вираження, тобто форму. Саме форма правочину і є способом, за допомогою якого фіксується волевиявлення сторін.
Правочин — спрямована дія
Цивільне законодавство визначає правочин (договір, угоду) як дію, яка спрямована на виникнення, зміну або припинення певних цивільних прав та обов’язків юридичної чи фізичної особи. Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ):
Щодо частини 2 статті 205 ЦКУ, слід зазначити, що тут ідеться про випадки, передбачені саме законом, а не іншими нормативно-правовими актами.
За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, їхній зміст не повинен суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Інакше кажучи, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До зазначених умов належать:
- законність змісту правочину;
- здатність суб’єкта правочину до його вчинення;
- вільне волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі;
- відповідність форми вчинення правочину вимогам закону;
- спрямованість правочину на настання правових наслідків;
- захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних осіб.
При цьому правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 203, 204 ЦКУ).
УСНА ФОРМА
Згідно із частиною 1 статті 206 ЦКУ в усній формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення. Виняток становлять правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочини, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, договір поруки, застави тощо). Так, в усній формі можна укладати:
- договори купівлі-продажу за готівковий розрахунок (роздрібна торгівля);
- договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення (ч. 1 ст. 719 ЦКУ);
- договори позички речей побутового призначення між фізичними особами (ч.1 ст. 828 ЦКУ);
- договори позики між фізичними особами, якщо сума позики за таким договором не перевищує десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст. 1047 ЦКУ);
- угоди фізичних осіб між собою на суму, яка не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Між тим, відповідно до ч. 2 ст. 206 ЦКУ, юридична особа, яка сплатила кошти за товари та послуги на основі усного правочину, має отримати документ, що підтверджує підставу сплати та суму отриманих коштів (товарний або касовий чек).
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!
За домовленістю сторін усно можуть вчинятися правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, якщо це не суперечить договору або закону. Проте слід брати до уваги, що в разі неправомірного вибору усної форми правочину, якщо виникне судовий спір, сторони будуть позбавлені права доводити за допомогою свідчень факт його укладення або наполягати на певних умовах.
ПИСЬМОВА ФОРМА
Правочин вважають таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (зокрема, електронних): у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦКУ). Також правочин є вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою технічного засобу зв’язку (факс, телетайп).
Відповідно до положень частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) господарський договір може бути укладений у спрощений спосіб. Зокрема, це може бути здійснено шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також завдяки підтвердженню прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення певного виду договорів.
При цьому правочин вважають укладеним у письмовій формі за умови його підписання обома сторонами (п. 2 ст. 207 ЦКУ). Тобто до підписання правочину він не може вважатися укладеним.
Якщо йдеться про електронні договори, то в разі, коли сторони домовляються про укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважатиметься таким, що укладений у письмовій формі (ст. 639 ЦКУ).
Відповідно до статті 208 ЦКУ в письмовій формі слід вчиняти правочини:
Слід наголосити, що за загальним правилом, установленим частиною 1 статті 218 ЦКУ, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не тягне за собою його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі статтею 205 ЦКУ правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю щодо настання відповідних правових наслідків. При цьому заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину чи оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису тощо. Однак рішення суду щодо спору за таким правочином не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
ПОРЯДОК ПІДПИСАННЯ
Правочин, укладений юридичними особами, має бути підписаний уповноваженими на це посадовими особами. Повноваження таких осіб можуть визначатися їхніми установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦКУ).
Що стосується відокремлених підрозділів суб’єктів господарювання (філій, представництв), то вони не є самостійними суб’єктами цивільних та господарських правовідносин. Отже, їхні керівники можуть діяти (представляти інтереси, підписувати правочини) лише на підставі довіреності, виданої юридичною особою (ст. 95 ЦКУ).
Відповідно до частини 3 статті 207 ЦКУ під час укладення правочинів сторони можуть використовувати факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису. Однак це можливо лише у випадках, прямо встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
НОТАРІАЛЬНЕ ПОСВІДЧЕННЯ
Вчинений у письмовій формі правочин підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, прямо встановлених законом або за згодою сторін (ст. 209 ЦКУ). Нотаріальне посвідчення правочину здійснює нотаріус чи інша посадова особа, що відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Якщо закон прямо вимагає нотаріального посвідчення певного виду договору (угоди), то невиконання цієї умови призводить до визнання такого договору (угоди) нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦКУ). Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі види договорів:
- Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦКУ), крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі
- Договір про відчуження житлового будинку або іншої нерухомості (дарування, ренти, довічного утримання) (ст. 719, 732, 745 ЦКУ)
- Договір застави нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів (ст. 577 ЦКУ)
- Довіреність на вчинення правочинів, що вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення (ст. 245 ЦКУ)
- Договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ст. 793 ЦКУ)
- Договір оренди транспортного засобу за участю фізичної особи (ст. 799 ЦКУ)
Однак якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку подальше нотаріальне посвідчення договору не потрібне. Також будь-який правочин може бути нотаріально посвідчений, якщо цього вимагає фізична або юридична особа, яка є його учасником (стороною).
НЮАНСИ З ПЕЧАТКАМИ
Хоча питання використання печаток під час укладення різного виду правочинів уже доволі давно врегульоване законодавством, немало суб’єктів господарювання все ще вважають цей атрибут невіддільною частиною підтвердження юридичної сили документа. Нагадаємо, що з прийняттям Закону України від 15 квітня 2014 року № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» обов’язковість скріплення печаткою підписів сторін господарського договору була скасована. Крім того, Законом України від 23 березня 2017 року № 1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами — підприємцями» до низки законодавчих актів унесено відповідні зміни щодо остаточного скасування обов’язкового використання печаток.
Зокрема, на сьогодні стаття 581 ГКУ встановлює, що суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатку, однак це не є обов’язковим. При цьому відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб’єктом господарювання до органу державної влади або місцевого самоврядування. Копія документа, що подається до зазначених органів, вважається засвідченою в установленому порядку, якщо на ній проставлено підпис уповноваженої особи такого суб’єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи — підприємця. При цьому орган державної влади чи орган місцевого самоврядування не має права вимагати нотаріального посвідчення копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом. За порушення цієї норми для посадових осіб передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу.
Також стаття 581 ГКУ визначає, що наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Таким чином, вказувати у будь-яких видах письмових правочинів (договорах, угодах) на необхідність скріплення їх печаткою немає потреби.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!
Нині ще й досі не в усі підзаконні нормативно-правові акти внесені відповідні зміни. Через це в деяких випадках можуть виникати непорозуміння і розбіжності щодо застосування чи незастосування печаток. Також доволі часто трапляються випадки шахрайства з боку окремих суб’єктів господарювання, тому під час укладення різного роду правочинів з ними слід вимагати надати копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань. З нього можна отримати відомості про керівника такого суб’єкта господарювання чи громадської організації, копії паспорта, статутні документи та іншу інформацію.
Варто додати, що дотримання вимог цивільного законодавства щодо форми правочину дає можливість сторонам бути упевненими в його дійсності й апелювати до суду в разі порушення їхніх прав та інтересів, що випливають з укладеного правочину.
Автор: Олександр Козка, юрист
Джерело: журнал «Діловодство»
 | Читати «Діловодство» як Живий журнал на e.dilovodstvo.com Щомісяця у виданні:
З питань доступу: 0 800 219 977, podpiska@mediapro.com.ua |
