«Коли світова фінансово-економічна криза кане в минуле, для роботодавців вагомим аргументом з боку пошукача може стати його стаж роботи у кризові роки», — пожартував нещодавно один із досвідчених HR-фахівців. У кожному жарті є частка правди. Адже наслідки світових фінансово-економічних процесів торкнулися багатьох. Тільки торік вітчизняний ринок праці зазнав відчутних втрат, а на початку нинішнього на одне вільне робоче місце було вісім претендентів. Кількість вакансій під час рецесії зменшилася майже втричі: на 1 квітня 2010 року службою зайнятості зафіксовано 73,1 тис. пропозицій від роботодавців, а два роки тому їх було 194,6 тис.
Країна як ніколи гостро потребує нових робочих місць. На 1 квітня нинішнього року на обліку в українських центрах зайнятості стояло 518,9 тис. незайнятих громадян. Показовий «зріз соціуму»: 278,3 тис. — жінки, 240,6 тис. — чоловіки, 206,3 — молодь, 53,4 тис. — звільнені. Нездатних конкурувати на рівних (люди передпенсійного віку, молодь без досвіду роботи, інваліди тощо) виявилося 100,1 тис. Із загальної кількості безробітних 204,3 тис. жителі сіл (300,9 тис. — мешканці міст). Що стосується кількості вакансій на цей самий час, то в базі даних державної служби зайнятості для робітників вони становлять 32,7 тис., для службовців — 28,7 тис., для людей, котрі не мають спеціальної підготовки, — 11,7 тис. У масштабах країни кількість працевлаштованих за направленнями служби зайнятості у січні—березні 2010 року становила 137,5 тис., 62,6 тис. безробітних пройшли профнавчання, 61,4 тис. незайнятих брали участь у громадських роботах.
— Хочу сказати, що в перші сім днів, у так званий пошуковий період — до поставлення людини на облік та отримання нею статусу безробітного, ми працевлаштовуємо близько 50% людей, — розповідає директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький. — Із тих, хто вже став на облік до нас як безробітний, ми працевлаштовуємо десь 40—50%. У середньому по країні на підбір роботи йде близько семи місяців. Це так звані «хронічні» безробітні. Хочу зазначити, що якщо людина має право на статус безробітного і допомогу безробітним, а при цьому працювати не хоче, — примусити її ми не можемо. Допомога ж залежить від стажу роботи на останньому робочому місці та зарплати. І при цьому максимальна сума допомоги не може перевищувати рівень середньої зарплати по регіону. У Києві це 3,5 тис. грн. І є реальні безробітні, які отримують саме стільки. А мінімум для застрахованих осіб становить 600 грн.
Під впливом кризи деякі підприємства столичної області також змушені були скоротити виробництво або й призупинити діяльність. Наслідок — збільшення кількості звільнених працівників, ліквідованих робочих місць і тих, хто втратив роботу. Найвідчутніші втрати зафіксовано у провідних для Київщини сферах: переробній промисловості, будівництві, транспорті та зв’язку, торгівлі. Під скорочення потрапило близько 4 тис. працівників, найбільше — 38% (1660 чоловік) — у переробній промисловості. Ліквідованих торік робочих
місць майже в 1,5 разу більше, ніж створених, актуальних вакансій в області у 2009 році зменшилося вдвічі.
— Рік, який залишився в історії, був для нас складним, — визнав на недавній нараді державної служби зайнятості директор Київського обласного центру зайнятості Василь Якобинчук. — Зменшення втроє попиту на робочу силу з одночасним поменшанням можливостей створення робочих місць — така плата і така реакція ринку праці України на світову фінансову кризу в 2010 році. На нинішньому етапі ми будемо забезпечувати реалізацію антикризового законодавства у сфері зайнятості та ринку праці і вживати профілактичних заходів.
Бориспільський міськрайонний центр зайнятості (МРЦЗ) — один із 28 базових центрів області. Відповідно до статистичних даних, у Борисполі мешкає 56,2 тис. жителів, у районі — близько 53 тис. У першому кварталі нинішнього року в тутешню службу зайнятості звернулося 390 чоловік, а всього в січні—березні 2010 року на обліку в Бориспільському МРЦЗ перебувало 1012 клієнтів — це на третину менше, ніж у той самий час рік тому. На 1 квітня на обліку тут було 634 особи, з них 606 — у статусі безробітних, більшість із них — жінки (60,6%), 31,5% — молодь віком до 35 років, 37,6% до реєстрації в службі зайнятості працювали за робітничими спеціальностями, 50,7% були службовцями.
— На кінець березня в базі даних нашого центру налічувалося 345 вакансій, що на 57 більше, ніж у 2009 році. На одну вакансію претендувало дві особи з числа незайнятих громадян, торік — чотири, — розповів директор Бориспільського МРЦЗ Михайло Павленко. — Протягом першого кварталу нинішнього року наш центр працевлаштував 104 людини. Тоді ж за направленнями центру зайнятості 51 безробітний пройшов навчання. На 1 квітня нинішнього року з числа безробітних, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, допомогу з безробіття отримували 507 осіб (80%). Середня сума допомоги у березні становила 754,60 грн. (по області — 794,46 грн.).
Зважаючи на такий розклад на ринку праці країни, області та окремо взятого району, аналітики сповнені помірного оптимізму: нинішній рік може стати продуктивним у зміцненні співробітництва між службою зайнятості та роботодавцями. Річ у розширенні зв’язків між ними. Роботодавці — не тільки і не стільки головні соціальні партнери служби зайнятості, а й першочергові клієнти. Таке шанобливе ставлення пояснюється просто. Адже саме роботодавці створюють нові робочі місця, наповнюють державну скарбницю, допомагають державі у забезпеченні соціальних гарантій для населення сплатою страхових внесків. Треба сказати, що більшість підприємств уже є як постійними клієнтами, так і надійними соціальними партнерами служби зайнятості, і не одна тисяча роботодавців встигла оцінити переваги й перспективи такого взаємовигідного співробітництва.
Взяти, наприклад, виплату дотацій для працевлаштування людей із-поміж колишніх безробітних. Це одна з найбільш затребуваних послуг. На жаль, торік, у зв’язку з режимом жорсткої економії, впровадженим Фондом загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття, роботодавці практично не мали до неї доступу. У 2010 році бюджетом Фонду передбачено понад 446 тис. грн. для виплати компенсацій, призначених для покриття зарплати працевлаштованих безробітних. Роботу на умовах дотації насамперед пропонують тим, хто не може вільно конкурувати на ринку праці, потребує соціального захисту та адаптації: жінкам, які виховують дітей віком до шести років, самотнім матерям із дітьми віком до 14 років або з дітьми-інвалідами, юнакам і дівчатам, котрі шукають перше місце роботи, дітям-сиротам (з 15 років), людям передпенсійного віку (чоловікам — із 58 років, жінкам — із 53-х), звільненим із місць позбавлення волі, членам родин, у яких двоє або більше безробітних, тим, хто тривалий час перебував на обліку в центрі зайнятості. За таких працевлаштованих страховий Фонд протягом року компенсує роботодавцям витрати на оплату праці. Правда, за умови, що взяті на дотаційні місця не будуть звільнені з ініціативи роботодавця протягом двох років, — інакше гроші доведеться повертати.
Гранична сума компенсації — середня заробітна плата по регіону за попередній місяць. Послуга ця доступна для роботодавців усіх форм власності і господарювання (ось тільки бюджетні та неприбуткові організації не можуть нею скористатися).
З серпня 2009 р. державний центр зайнятості поновив фінансування витрат на працевлаштування незайнятих громадян шляхом надання дотацій роботодавцям. До кінця року на такі місця тільки в Київській області було влаштовано 226 безробітних. Усього на робочих місцях із наданням дотацій торік у столичній області працювало 1770 осіб, із них близько півсотні — соціально незахищені категорії. На компенсацію витрат, пов’язаних із виплатою зарплати таким працівникам, роботодавцям було перераховано з коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України близько 10,5 млн. грн.
Торік уперше вдалися до такої цікавої форми співробітництва з роботодавцями, як виплата допомоги з часткового безробіття, коли в реальному секторі економіки виникла загроза масових звільнень. У 2009 р. такі виплати отримали працівники 23 підприємств країни. Нинішній результат показовий: третина їх успішно подолала простій, не втративши кадрів. За оцінками як самих роботодавців, так і профспілок, цей захід довів свою ефективність і потребує продовження. У бюджеті Фонду соціального страхування для цього закладено близько 63 млн. грн.
Серед соціальних послуг, які служба зайнятості надає роботодавцям, є навіть збереження трудових колективів. Передбачається, що у разі загрози звільнення працівників, за умови збереження основного місця їхньої роботи, можливе фінансування за рахунок коштів страхового Фонду витрат роботодавців. Кошти можуть іти на оплату праці працівників, яких, щоб запобігти звільненню, тимчасово переводять на іншу роботу і на професійну перепідготовку, або на підвищення кваліфікації працівників, котрим загрожує звільнення у зв’язку з реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, тимчасовою зупинкою виробництва.
Не те щоб у дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття було аж так багато «зайвих» грошей. Але в нинішній ситуації наведені приклади — це той випадок, коли важливою умовою стабільності соціуму є забезпечення робочими місцями. Буває так, що робота важливіша за гроші.
29 квітня 2010
Джерело:
