Питання припинення державної служби у зв’язку з досягненням державним службовцем 65-річного віку та можливості її продовження поєднує у собі конституційні гарантії права на працю, принципи публічної служби та дискреційні повноваження органів державної влади.
Постанова Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 140/5414/24 стала важливим орієнтиром для правозастосовної практики, оскільки комплексно роз’яснила ці аспекти.
Навчання для кадровиків — семінари, курси, тренінги, вебінари
Індивідуальні курси кадровиків з нуля: 0 (800) 21 99 77
Граничний вік перебування на державній службі закріплений у п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону «Про державну службу»: служба припиняється у разі досягнення 65 років, якщо інше не передбачено законом. Водночас, у ч. 4 цієї ж статті передбачено виняток: за потребами служби та за згодою службовця, він може залишатися на службі, але не довше 70 років.
ВС підкреслив, що досягнення 65 років є безумовною підставою для припинення служби. Якщо суб’єкт призначення не ухвалив рішення про продовження, він зобов’язаний видати наказ про звільнення. Такий наказ не є актом дискреції, а реалізацією прямої норми закону. Перебування на посаді після 65 років без відповідного рішення юридично неможливе.
Що стосується продовження служби, Верховний Суд підтвердив: це право, а не обов’язок суб’єкта призначення. Рішення ухвалюється виключно з урахуванням потреб державної служби, а не побажань службовця. Подача заяви про продовження не створює права на автоматичне залишення на службі і не вимагає окремого мотивованого рішення про відмову.
Експрес-курс «Облікові документи кадрової служби та порядок їх ведення»
0 (800) 21 99 77 • E-mail: [email protected]
ВС також відзначив, що відсутність погодження наказу зі вищим керівництвом не блокує звільнення, а імперативні вимоги закону мають пріоритет. Такий підхід не тотожний звільненню з ініціативи керівництва та враховує специфіку публічної служби.
Виходячи з позиції ВС, можна сформулювати кілька ключових висновків:
- Досягнення 65 років — імперативна підстава для припинення служби, якщо відсутнє рішення про продовження.
- Продовження строку — дискреційне право суб’єкта призначення, а не його обов’язок.
- Потребу служби визначає виключно суб’єкт призначення.
- Бажання службовця продовжити службу не створює суб’єктивного права.
- Наказ про звільнення у зв’язку з віком є правомірним, якщо не прийнято рішення про продовження служби.
Ці висновки забезпечують баланс між стабільністю публічної служби, принципом законності та ефективністю дискреційних повноважень суб’єктів призначення, одночасно захищаючи інтереси держави та правове становище державних службовців.
Джерело: НААУ
