Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
(стаття 46 Конституції України)
У житті кожного із нас можуть настати обставини, які безпосередньо відображаються на стані здоров’я, призводять до втрати працездатності, а також втрати заробітку як основного джерела до існування.
У зв’язку з тим, що такі обставини не завжди залежать від волі людини, держава покладає на себе частку відповідальності за їх настання. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Тимчасова непрацездатність – це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин – до закінчення причин відсторонення від роботи.
Метою надання матеріальної допомоги по тимчасовій непрацездатності є заміна втраченого з поважних причин заробітку. Взагалі, цей вид допомоги є одним із основних видів матеріального забезпечення робітників, службовців у разі їх тимчасової непрацездатності.
Надання допомоги у разі тимчасової непрацездатності регулюється Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” та прийнятими відповідно до нього нормативно-правових актів.
Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї).
Насамперед, хотілося б зупинитися на переліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, та які мають право на отримання матеріального забезпечення у разі втрати працездатності.
Такими застрахованими особами є:
– особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;
– члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів;
– громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
– особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.
Зазначеним особам видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
З огляду на це, право на матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку (тобто, події, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім’ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг) в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.
При цьому варто зазначити, що особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Страховим стажем є – період (сума періодів), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством.
До страхового стажу зараховуються періоди тимчасової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів.
Законодавством передбачено перелік страхових випадків при настанні яких застрахована особа буде мати право на допомогу у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
Такими страховими випадками є:
1. тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві;
2. необхідність догляду за хворою дитиною;
3. необхідність догляду за хворим членом сім’ї;
4. догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;
5. карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби;
6. тимчасове переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;
7. протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;
8. санаторно-курортне лікування.
Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року.
Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів.
Якщо така дитина потребує стаціонарного лікування, то допомога виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом з хворою дитиною.
Щодо допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім’ї (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) слід зазначити, що така допомога надається застрахованій особі з першого дня, але не більш як за 3 календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім’ї та побутових обставин, – не більш як за 7 календарних днів.
У разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та розмірах, встановлених цим Законом.
При цьому варто зазначити, що вказана допомога по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім’ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням або творчій відпустці.
Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викликана карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.
Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом – копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я за погодженням з Фондом.
Документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.
У разі відмови в призначенні допомоги заявникові не пізніше п’яти днів після винесення відповідного рішення видається або надсилається повідомлення із зазначенням причин відмови та порядку оскарження.
Матеріальна допомога призначається та надається за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
Часто виникає питання стосовно того, хто має виплачувати застрахованим особам матеріальне забезпечення за страховими випадками у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації, які настали до їх ліквідації (реорганізації). В такому випадку матеріальне забезпечення виплачується їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника – виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника.
Рішення про призначення матеріального забезпечення приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Разом з цим слід відмітити, що існують випадки, в яких у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності може бути відмовлено.
Так, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:
1. у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
2. у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
3. за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
4. за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
5. у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
6. за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
При цьому, застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію чи медико-соціальну експертну комісію, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Щодо розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності слід зазначити, що вона залежить від страхового стажу і виплачується в таких розмірах:
– 60% середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до 5 років;
– 80% середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від 5 до 8 років;
– 100% середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад 8 років;
– 100% середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1 – 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”.
Доцільно також зазначити, що у разі виникнення спірних питань в частині призначення та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності такі спори вирішуються органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому статутом Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, та в судовому порядку.
Джерело:
