Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону України «Про відпустки» окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290.
Право на таку відпустку працівників закладів, установ охорони здоров’я, соціального захисту населення та освіти визначається за розділом ХVII «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» зазначеного Списку. Згідно зі статтею 8 Закону «Про відпустки» конкретна тривалість відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відповідно до Порядку застосування Списку, затвердженого наказом Мінпраці України від 30.01.1998 № 16, додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу. У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці, не менш як половину тривалості робочого дня, встановленого для такої категорії працівників.
Тобто тривалість такої відпустки залежить від кількості фактично відпрацьованих працівником днів, у які він був зайнятий в умовах, передбачених Списком, не менш як половину тривалості робочого дня. Стаття 9 Закону «Про відпустки» чітко визначає, що до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується:
– час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш як половину тривалості робочого дня, встановленої для працівників такого виробництва, цеху, професії або посади;
– час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
– час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою, має право на оплачувану щорічну відпустку, у тому числі, щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Однак під час встановлення права сумісників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці слід ураховувати вимоги статті 9 Закону «Про відпустки» та Порядок застосування відповідного Списку.
Ураховуючи, що структура робочого часу медичних працівників, як правило, включає крім основної діяльності (час прямого контакту з хворими), допоміжну діяльність (передача зміни, робота з медичною документацією, підготовка до маніпуляції, процедури тощо), а також потрібний приватний час, працівники, які працюють за сумісництвом на 0,5 ставки (кожний день), об’єктивно не можуть бути зайняті на роботах з особливим характером праці не менш як половину тривалості робочого дня, встановленого для такої категорії працівників.
У свою чергу, облік часу, відпрацьованого в зазначених умовах, провадиться власником або уповноваженим ним органом (пункт 5 Порядку). Остаточне рішення щодо надання щорічної додаткової відпустки медичним працівникам у кожному конкретному випадку ухвалює керівник закладу з урахуванням названих вимог.
Джерело: cn.dsp.gov.ua
