Про внесення змін до окремих законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця (неофіційний текст)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до окремих законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. В Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 23, ст. 121):

1) статтю 1 та частину третю статті 2 після слів “незалежних від них обставин” доповнити словами “задоволення грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця,”;

2) абзац шостий частини першої статті 4 після слів “на випадок безробіття” доповнити словами “та задоволення грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця”;

3) статтю 21 після слів “страхування на випадок безробіття” доповнити словами “та незадоволення грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця”;

4) пункт 5 частини першої статті 25 після абзацу п’ятого доповнити новим абзацом шостим такого змісту:

“компенсація грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця.”.

У зв’язку з цим абзаци шостий – дев’ятий вважати абзацами сьомим – десятим;

5) частину першу статті 26 після абзацу восьмого доповнити новим абзацом дев’ятим такого змісту:

“незадоволення грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця;”.

У зв’язку з цим абзаци дев’ятий – одинадцятий вважати абзацами десятим – дванадцятим.

2. У Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 22, ст. 171):

1) у статті 1:

пункт 1 після слів “на випадок безробіття” доповнити словами “та незадоволення грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця”;

доповнити після пункту 6 новим пунктом 6 1 такого змісту:

“6 1) об’єкт страхування на випадок незадоволення грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця – страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи виникає право на отримання матеріального забезпечення у випадку неплатоспроможності роботодавця;”;

доповнити пункт 8 після абзацу другого абзацом третім такого змісту:

“застраховані особи не одержали від роботодавця, визнаного банкрутом, належні їм згідно із законодавством про працю виплати;”;

доповнити після пункту 15 новим пунктом 16 такого змісту:

“16) грошові вимоги найманого працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця, визнаного в установленому порядку банкрутом на підставі затвердженого судом ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора – не задоволені вимоги щодо виплати заробітної плати та інших виплат, передбачених законодавством про працю, задоволення яких здійснюється у порядку та розмірах, передбачених цим Законом;”;

2) частину першу статті 3 після слів “Про зайнятість населення” доповнити словами “Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;

3) статтю 6 після частини п’ятої доповнити новою частиною шостою такого змісту:

“6. Право на компенсацію грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця мають застраховані особи, які працюють (працювали) на умовах трудового договору (контракту) не менше 3 місяців до порушення справи про банкрутство роботодавця, включаючи тих, які проходять (проходили) альтернативну (невійськову) службу, а також ті, які працюють (працювали) неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, грошові вимоги яких залишилися незадоволеними у повному обсязі або частково після визнання роботодавця в установленому законом порядку банкрутом. “;

4) частину першу статті 7 після абзацу третього доповнити новим абзацом четвертим такого змісту:

“компенсація грошових вимог найманих працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця, визнаного банкрутом. “;

5) частину третю статті 8 та частину шосту статті 10 після слів “Законом України “Про зайнятість населення” доповнити словами “Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;

6) назву Розділу VI викласти в такій редакції:

“Розділ VI КОМПЕНСАЦІЯ ГРОШОВИХ ВИМОГ ПРАЦІВНИКА У ВИПАДКУ НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ РОБОТОДАВЦЯ“;

7) доповнити статтями 32 та 33 такого змісту:

“Стаття 32. Розмір компенсації грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця

1. До складу компенсації грошових вимог працівника у випадку неплатоспроможності роботодавця належать виплати:

заробітна плата працівника (крім премій та інших заохочувальних виплат) за останні два місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи. Сума компенсаційної виплати не може перевищувати двох мінімальних заробітних плат в Україні в місяцях, за які компенсуються виплати;

оплата щорічної відпустки, яка не отримана за період роботи, що передує визнанню роботодавця неплатоспроможним чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи – у розмірі, що не перевищує половини мінімальної заробітної плати у місяці, що передує місяцю, в якому порушено справу про банкрутство;

гарантійні та компенсаційні виплати відповідно до законодавства про працю (вихідна допомога при припиненні трудового договору; оплата перших 5-ти днів тимчасової непрацездатності, що оплачуються за рахунок коштів роботодавця; суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні; витрати на відрядження: добові, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення; надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, і працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством; компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструменту та особистого транспорту), які не отримані за період роботи до порушення справи про банкрутство або у зв’язку з припиненням трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення справи про банкрутство – у розмірі, що не перевищує двох мінімальних заробітних плат в місяцях, за які компенсуються такі виплати заробітної плати.

2. Розмір вимог, що підлягає задоволенню за цим Законом підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

3. Розмір вимог, що підлягає задоволенню визначаються на підставі затвердженого судом звіту ліквідатора у справі про банкрутство роботодавця.

Стаття 33. Порядок одержання компенсації у зв’язку із незабезпеченням грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця

1. Компенсацію у зв’язку із незабезпеченням грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця, може отримати застрахована особа, грошові вимоги якої залишилися незадоволеними після визнання роботодавця в установленому законом порядку банкрутом, на підставі затвердженого судом ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора, за умови звернення до територіального органу за місцезнаходженням роботодавця.

2. Порядок одержання компенсації у зв’язку із незадоволенням грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Компенсація у зв’язку із незабезпеченням грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця, здійснюється на банківський рахунок застрахованої особи в установленому законодавством порядку.

4. Компенсація у зв’язку із незабезпеченням грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця здійснюється в межах коштів, передбачених на цю мету у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, виходячи із його фінансових можливостей.

5. Особа, яка одержала компенсацію у зв’язку із незабезпеченням грошових вимог працівника, що виникли внаслідок неплатоспроможності роботодавця, вважається особою, щодо якої виконано всі грошові зобов’язання.

6. Компенсація не надається, якщо у роботодавця було встановлено ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності, незаконних дій у разі банкрутства. Задоволення грошових вимог найманих працівників у такому випадку здійснюється винною у цьому особою.”.

3. У Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 31, ст. 440):

1) абзац дев’ятий частини першої статті 3 викласти у такій редакції:

“готує на запити суду, прокуратури, територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику зайнятості населення та трудової міграції (у разі, якщо банкрут має заборгованість щодо виплати заробітної плати та інших виплат, передбачених законодавством про працю, перед 20 і більше відсотками своїх працівників) або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, а у разі виявлення таких ознак – повідомляє про це учасників у справі про банкрутство та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;”;

2) абзац третій частини другої статті 13 після слів “виплати заробітної плати” доповнити словами та цифрами “та інших виплат, передбачених в абзаці другому пункту першого частини 45 цього Закону”;

3) абзац перший частини шістнадцятої статті 16 після слів “органу державної виконавчої служби” доповнити словами “територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції”;

4) абзац дванадцятий частини другої статті 29 після слів “одержання кредиту для виплати” доповнити словами та цифрами “витрат, передбачених у абзаці другому пункту 1 частини першої статті 45 цього Закону”;

5) у статті 41:

у частині другій:

абзаци дев’ятий та одинадцятий викласти у такій редакції:

“має право отримувати кредит для виплати витрат, передбачених в абзаці другому пункту 1 частини першої статті 45 цього Закону, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута.

Виплата витрат, передбачених в абзаці другому пункту 1 частини першої статті 45 цього Закону, в тому числі звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту;”;

в абзаці двадцятому слова “цим Законом” замінити словом “законом”;

частину п’яту після абзацу першого доповнити абзацом другим такого змісту:

“Ліквідатор зобов’язаний заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, у разі, якщо немає можливості задовольнити вимоги працівників боржника, у тому числі звільнених, перелічені у абзаці другому пункту 1 частини першої статті 45 цього Закону.”;

6) у статті 45:

у частині першій:

абзац другий пункту 1 після слів “отриманого на ці цілі” доповнити словами “зобов’язань із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування й інше соціальне страхування та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”;

в абзаці другому пункту 2 слова “із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування” виключити;

пункт 5 доповнити реченням такого змісту: “Вимоги, зазначені в абзаці другому пункту 1 частини першої статті 45 цього Закону, які не були задоволені, компенсуються територіальними органами центрального органу виконавчої влади що реалізує політику зайнятості населення та трудової міграції, у порядку та розмірах, передбачених законом. “;

абзац перший пункту 6 доповнити реченням такого змісту: “Забороняється передавати активи боржника в управління, якщо не задоволено вимоги перелічених в абзаці другому пункту 1 частини першої статті 45 цього Закону. З метою задоволення вимог майно продається до закінчення ліквідаційної процедури.”;

7) у статті 46:

абзац дванадцятий частини першої доповнити реченням такого змісту: “Копія ухвали в обов’язковому порядку надсилається територіальному органу Державної служби зайнятості України за місцезнаходженням банкрута.”;

абзац перший частини другої після слів “державної податкової служби” доповнити словами “територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику зайнятості населення та трудової міграції”;

8) частину першу статті 47 доповнити новим реченням такого змісту: “Працівники мають бути письмово поінформовані про фінансовий стан боржника з метою вирішення питання щодо доцільності подальшого перебування у трудових відносинах із таким боржником, а у разі прийняття рішення щодо припинення трудових відносин – мають право на звільнення з підстав передбачених Кодексом законів про працю України.”;

9) пункт сьомий частини другої статті 98 після слів “у справі про банкрутство” доповнити словами “а територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, – інформацію, необхідну для компенсації грошових вимог найманих працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця, порядок подання якої визначається Кабінетом Міністрів України”.

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування та поширюється на грошові вимоги найманих працівників до роботодавців-банкрутів, ліквідованих після набрання чинності цим Законом.

2. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості та трудової міграції, користуються відносно арбітражних керуючих (розпорядників майна, ліквідаторів) правами та обов’язками, передбаченими статтею 34 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”;

арбітражні керуючі (розпорядники майна, ліквідатори) наділені правами та обов’язками, передбаченими статтею 35 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, а також несуть відповідальність, передбачену частиною першою статті 38 зазначеного Закону.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

* * *

АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ
до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця”

1. Визначення проблеми, яку буде розв’язано шляхом державного регулювання

Незважаючи на те, що в Україні діють норми щодо першочерговості задоволення вимог працівників по заборгованості з заробітної плати у випадку банкрутства роботодавця, розміри такої заборгованості протягом останніх років майже не зменшуються.

Як засвідчує міжнародний досвід, одним із дієвих засобів вирішення цієї проблеми є запровадження механізму гарантування виплати заробітної плати у випадку неплатоспроможності роботодавця гарантійними установами (це зокрема закріплено у Конвенції МОП N 173 про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця).

Зважаючи на зазначене, проектом Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця” пропонується запровадити інститут гарантування задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця (визнання його банкрутом) шляхом закріплення таких функцій за Державною службою зайнятості України та її територіальними органами з встановленням джерела фінансування – Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

2. Визначення цілей державного регулювання

Ціллю прийняття проекту закону є запровадження інституту гарантування задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця.

3. Визначення та оцінка прийнятих альтернативних способів досягнення цілей, аргументація щодо переваги обраного способу

4. Механізм і заходи, які забезпечать розв’язання проблеми шляхом прийняття регуляторного акта

Для забезпечення цілей державного регулювання проектом акта пропонується запровадити інститут гарантування задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця (визнання його банкрутом) шляхом закріплення таких функцій за Державною службою зайнятості України та її територіальними органами з встановленням джерела фінансування – Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Погашення заборгованості із виплати заробітної плати підприємств – банкрутів згідно з положеннями законопроекту здійснюватиметься у разі ліквідації підприємств – банкрутів.

У законопроекті закріплюється, що гарантійна виплата за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття здійснюватиметься лише після завершення процедури ліквідації та затвердження судом ліквідаційного балансу та звіту; на господарські суди покладається обов’язок повідомлятиДержавну службу зайнятості України та її територіальні органи про порядок і розміри задоволених вимог кредиторів після банкрутства підприємства, надавати інформацію, необхідну для здійснення погашення вимог працівників; до першої черги задоволення вимог кредиторів включаються зобов’язання зі сплати єдиного соціального внеску, що сприятиме посиленню соціального захисту працівника, зарахування страхового стажу, що впливає на розмір пенсійної виплати та інших страхових виплат.

5. Обґрунтування можливості досягнення визначених цілей у разі прийняття регуляторного акта

Запропоновані норми дозволять забезпечити досягнення визначених цілей, запровадити інститут гарантування задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця.

Перешкод для реалізації норм цього регуляторного акту у разі його прийняття немає.

изик впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на дію регуляторного акта відсутній.
Державний нагляд за додержанням вимог цього акта здійснюватиметься Міністерством соціальної політики України.

6. Визначення очікуваних результатів прийняття акта

Прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця” дасть можливість запровадити в Україні інститут гарантування задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця.

Негативних результатів від прийняття регуляторного акта не очікується.

7. Термін дії акта

Дію Закону України “Про внесення змін до окремих законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця” пропонується не обмежувати у часі.

8. Визначення показників результативності регуляторного акта

Впровадження регуляторного акту не вплине на розмір надходжень до державного та місцевих бюджетів і державних цільових фондів.

Рівень поінформованості середній, оскільки проект акта оприлюднено в мережі системи Інтернет на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України: https://mlsp.gov.ua.

Виконання вимог регуляторного акта не потребуватиме додаткових витрат коштів суб’єктами господарювання.

Дія акту поширюється на суб’єктів господарювання, найманих працівників, територіальні органи Державної служби зайнятості України, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Показниками результативності є кількість найманих працівників, вимоги по заробітній платі яких було компенсовано за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

9. Заходи, по яким будуть проводитись відстеження регуляторного впливу

Для оцінки результативності впливу регуляторного акта буде проводитись базове відстеження.
Базове відстеження результативності дії регуляторного акту здійснюється до набрання ним чинності шляхом опрацювання наданих зауважень та пропозицій за наслідками оприлюднення проекту Закону на сайті Міністерства соціальної політики України (https://www.mlsp.gov.ua).

Повторне відстеження буде здійснено через рік дії регуляторного впливу, але не пізніше ніж через два роки, з метою оцінки ступеня досягнення цим актом визначених цілей, на підставі інформації територіальних органів Державної служби зайнятості України щодо показників його результативності, зазначених у пункті 8 Аналізу регуляторного впливу.

Періодичне відстеження буде здійснюватися раз на три роки, починаючи з дня виконання заходів з повторного відстеження на підставі інформації територіальних органів Державної служби зайнятості України щодо показників його результативності.

наліз регуляторного впливу підготовлено Міністерством соціальної політики України.