Щодо проблемних питань обліку робочого часу

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 15.11.2013 р. N 656/18/99-13

У Департаменті соціального страхування та партнерства спільно з Департаментом заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики розглянуто звернення щодо проблемних питань обліку робочого часу та повідомляється таке.

Відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. N 455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за N 1005/6196 (далі — Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 (пункти 1.1, 1.2 Інструкції).

Виданий медичним закладом листок непрацездатності чи інший документ, який засвідчує тимчасову непрацездатність працівника, є підставою для звільнення працівника від виконання своїх посадових обов’язків.

Тому для залучення працівника до виконання його посадових обов’язків, у тому числі для направлення у відрядження за рішенням керівника, у період тимчасової непрацездатності немає законодавчих підстав.

Відповідно, у табелі обліку використання робочого часу у разі тимчасової непрацездатності працівника мають проставлятись відповідні позначення, а саме: «ТН» — оплачувана тимчасова непрацездатність або «НН» — неоплачувана тимчасова непрацездатність (у випадках, передбачених законодавством), підтверджена довідками лікувальних закладів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 35 Закону України від 18.01.2001 р. N 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі — Закон N 2240) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання у неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.

Частиною другою статті 36 Закону N 2240 передбачено, що застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію чи медико-соціальну експертну комісію, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

У разі якщо працівник під час тимчасової непрацездатності був направлений у відрядженняі виконував службове доручення поза місцем своєї постійної роботи, він не має права на допомогу по тимчасовій непрацездатності за період відрядження, оскільки відповідно до статті 121 КЗпП України працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути меншим за середній заробіток.