Чи можна звільнити на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП одиноку матір, яка відмовилася продовжувати роботу у зв’язку зі зміною істотних умов праці? Чи повинні при цьому враховуватися вимоги частини третьої статті 40 КЗпП щодо заборони звільняти працівника в період відпустки? За яких умов суд визнає обґрунтованим припинення трудового договору з працівником, котрий відмовився продовжувати роботу у зв’язку зі зміною істотних умов праці?
Працівниця — одинока мати відмовилася продовжувати роботу у зв’язку зі зміною істотних умов праці (подала відповідну заяву) і була звільнена на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) в останній день щорічної відпустки. Чи не порушив при цьому роботодавець вимог частини третьої статті 40 і частини третьої статті 184 КЗпП, дізнаємося, розглянувши ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року, провадження № 6-252св16.
Доводи, викладені в позовній заяві
У вересні 2015 року позивач О. звернувся до суду з позовом до ТОВ «МОФ» про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач О. зазначав, що з 10 вересня 2012 року він працював на посаді бухгалтера в ТОВ «МОФ». Керівництво товариства неодноразово порушувало його трудові права, а також права інших працівників: примушувало працювати у вихідні та святкові дні, виконувати надурочні роботи, а також обов’язки, не передбачені трудовим договором.
12 червня 2015 року ТОВ «МОФ» видало наказ про встановлення з 12 серпня 2015 року працівникам неповного робочого часу — 30 год. на тиждень (6 год. на день) з оплатою праці в розмірі 0,75 посадового окладу. Ознайомившись із наказом, позивач О. повідомив роботодавця (подав відповідну заяву), що відмовляється працювати в нових умовах.
З 27 липня до 14 серпня 2015 року позивач О. перебував у щорічній відпустці, а 17 серпня 2015 року дізнався, що згідно з наказом від 14 серпня 2015 року звільнений з посади бухгалтера на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП.
Посилаючись на те, що звільнення відбулося з порушенням законодавства про працю, позивач О. просив визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення від 14 серпня 2015 року та поновити його на посаді бухгалтера ТОВ «МОФ».
Також позивач О. просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із 17 серпня 2015 року до дня ухвалення судом рішення та зобов’язати його відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 грн і витрати на правову допомогу.
Обставини справи, встановлені судом під час судового розгляду
Судами встановлено, що 10 вересня 2012 року позивача О. було прийнято в ТОВ «МОФ» на посаду бухгалтера.
Відповідно до наказу від 22 липня 2015 року позивачеві О. надано щорічну основну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 27 липня до 14 серпня 2015 року включно.
12 червня 2015 року відповідач видав наказ про встановлення з 12 серпня 2015 року працівникам ТОВ «МОФ» неповного робочого часу — 30 год. на тиждень (6 год. на день) з оплатою праці в розмірі 0,75 посадового окладу.
У пункті 2 наказу зазначено, що в разі відмови від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці працівники мають подати директорові заяву про таку відмову та звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП.
Товариство обґрунтовувало потребу встановити працівникам неповний робочий час зменшенням обсягу послуг та виконуваних працівниками робіт, у зв’язку з чим було ухвалено рішення про зміну організації виробництва і праці.
12 червня 2015 року позивач О. ознайомився з наказом та подав заяву про відмову працювати в нових умовах, оскільки є одинокою матір’ю, яка сама виховує двох дітей віком до 14 років: сина, 16 травня 2002 року народження, та дочку, 24 вересня 2007 року народження. Батько неповнолітніх дітей помер 29 червня 2008 року.
17 серпня 2015 року позивач О. отримав копію наказу від 14 серпня 2015 року про його звільнення з посади бухгалтера на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП із 14 серпня 2015 року.
Рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2015 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним і скасовано наказ про звільнення позивача О. на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП від 14 серпня 2015 року.
Визнано незаконним звільнення позивача О. з підстав відмови від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці та зобов’язано ТОВ «МОФ» поновити його на посаді бухгалтера.
Стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5057 грн 24 коп. та 1000 грн моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач незаконно звільнив позивача О. на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП в останній день перебування його у відпустці — усупереч вимогам частини третьої статті 40 КЗпП.
Відповідач не довів, що зміна істотних умов праці при продовженні роботи за спеціальністю позивача О. була спричинена змінами в організації виробництва і праці у ТОВ «МОФ»…
Автор статті — Лариса СИДОРОВА, головний консультант відділу опрацювання правових позицій науково-експертного управління Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Повний текст статті — у журналі «Довідник кадровика», № 12, 2016
Джерело: журнал «Довідник кадровика»
