При звільненні працівників за певних обставин трудовим законодавством передбачено виплату вихідної допомоги. Її розмір залежить від підстав звільнення, а в деяких випадках і від категорії працівників, які звільняються.
Правові гарантії дотримання трудових прав працівників при звільненні представляють систему встановлених національним законодавством заходів щодо врегулювання питань, які пов’язані з порушенням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів і спрямовані на захист трудових прав працівників. Однією з таких гарантій є виплата вихідної допомоги працівнику, що звільняється.
У судовій практиці сформувався усталений підхід до визначення поняття вихідної допомоги та мети її встановлення.
Постанова Верховного Суду України від 22 серпня 2023 року у справі № 420/25920/21
Вихідна допомога — це державна гарантія, яка має грошовий вираз і виплачується працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Метою запровадження законодавцем такої виплати, як вихідна допомога, є захист працівника (службовця) у разі втрати ним роботи не за власним бажанням та не у зв’язку з неналежним її виконанням (дисциплінарним проступком).
Статтею 44 Кодексу Законів про працю України (далі — КЗпП) визначено випадки звільнення працівників, у разі настання яких роботодавець зобов’язаний виплатити вихідну допомогу.
Письмові і телефонні КОНСУЛЬТАЦІЇ та інші кадрові послуги експертів журналу «КАДРОВИК.UA»
Строки виплати вихідної допомоги
Статтею 47 КЗпП встановлено обов’язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У повідомленні про нараховані та виплачені працівникові суми при звільненні кожен вид виплати зазначається окремо.
Строки розрахунку при звільненні та види виплат, що належать працівнику при звільненні, визначено в статті 116 КЗпП.
До видів виплат, що належать працівнику при звільненні належать:
- основна та додаткова заробітна плата;
- заохочувальні та компенсаційні виплати;
- інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.
Виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації (далі — підприємство), провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначені строки виплатити не оспорювану ним суму.
Навчання для кадровиків — семінари, курси, тренінги, вебінари
Індивідуальні курси кадровиків з нуля: 0 (800) 21 99 77
Отже, сума вихідної допомоги має бути виплачена працівнику у день звільнення.
Статтею 117 КЗпП встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, зокрема визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як 6 місяців.
Компенсація втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків виплати вихідної допомоги, передбаченої Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» та Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», не здійснюється, бо вихідна допомога має разовий характер та не входить до структури заробітної плати.
Експрес-курс «Облікові документи кадрової служби та порядок їх ведення»
0 (800) 21 99 77 • E-mail: info@mediapro.com.ua
Постанова Верховного Суду України від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц
Отже, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
Відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) при оскарженні працівником наказу про звільнення виплачена йому вихідна допомога поверненню не підлягає.
Постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц
Велика Палата Верховного Суду вважає, що у статті 1215 ЦКУ передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.
Спробуйте безплатний доступ до онлайн-системи «КАДРИ.UA» та отримайте готові практичні рішення для будь-якої кадрової ситуації.
Особливості виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі — Закон № 796) встановлені певні компенсації та пільги для осіб які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи…
Докладніше про випадки, коли при звільненні працівників законодавством передбачена виплата вихідної допомоги, про її розміри та залежність від підстав звільнення чи категорії працівників — читайте в ексклюзивному матеріалі Марини Вруцької «Вихідна допомога при звільненні» на онлайн-платформі КАДРИ.UA — cучасній системі кадрових рішень.
Джерело: КАДРИ.UA
