Народні вірування щодо свячених на Великдень продуктів та предметів
Найкращий час для варіння писанок — чистий четвер.
Викидаючи шкаралупки з-під крашанок, слід перетерти їх на дрібні друзочки, щоб ними не змогла скористатися відьма. За народними віруваннями, у велику шкаралупку відьма за слушної нагоди набере роси й напоїть худоби, зашкодивши таким чином їхньому здоров’ю.
Щоб добре неслася свійська птиця, стовчені на порошок шкаралупки від писанок слід додавати в корм для птиці; шкаралупки з крашанок треба викидати потайки, якщо вони не потрібні для інших магічних дій, оскільки в тому разі, якщо відьма заволодіє друзочками від крашанок і вколе когось ними, то людина тяжко захворіє.
Найкращий спосіб позбутися непотрібних уже шкаралупок — викинути на стріху дому або викинуту у воду, що тече.
Шкаралупки від крашанки використовувалися раніше для лікування пропасниці, курячої сліпоти, зубного болю (обкурювали хворого), а хустка чи рушник, яким обтирають крашанки, використовували проти бешихи (також обкурювали).
Свячений хрін допомагає проти нудоти та глистів.
Свячені пшоно та сіль допомагають від пропасниці.
У жодному разі не можна топтати шкаралупки крашанок або писанок — це великий гріх, за який Бог може покарати навіть хворобою.
За народними віруваннями, ту писанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу — охороняє від злого ока, може запобігти пожежі або й припинити її.
Посвячена на Великдень голка допомагає від курячої сліпоти. Процедура «лікування»: слід дивитися крізь вушко цієї голки на схід сонця.
Народ вірить, що в тому разі, якщо всю великодню службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно слухатимеш й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий «термін придатності» — не зіпсується навіть через багато років. Такі довголітні крашанки користуються великим попитом у відьом і нечистої сили: вони всіма силами намагатимуться виманити це яйце з метою застосування у своїх чаклунських експериментах. Найбільшу силу має крашанка, яка побувала в церкві десять і більше років поспіль.
Уночі перед Великоднем уся родина бере участь у своєрідному ворожінні: треба покласти в посуд, наповнений водою, монетку та крашанку. Той член родини, який прокинеться раніше від усіх інших, і є господарем монети й крашанки і найщасливішим цього свята. Здебільшого такий великодній подарунок отримує дівчина на порі, якщо така є в родині.
Пасхальна ніч в українських народних традиціях
У ніч перед Великоднем парубки розводили вогонь і стежили, щоб він горів усю ніч, світив янголам-хранителям, які зараз над землею низько літають і за порядком наглядають. Вогонь палили не тільки надворі — у кожному домі родина запалювала символічну свічку й підтримувала вогонь до самого ранку.
У деяких регіонах України в ніч перед святом не можна спати, це правило стосується навіть дітей і літніх людей. Вважається, що коли людина засне, у її сон може проникнути нечиста сила . У крайньому разі дозволяється куняти, але не в ліжку — ліжко навіть розстеляти не можна! Обов’язково треба попросити цієї ночі прощення в померлих родичів, пригадати їх добрим словом.
За народними уявленнями, ніч перед Великоднем магічна — можна за слушної нагоди знайти скарб. Здебільшого скарби народна уява чомусь «розташовує» поблизу кладовищ. Кажуть, якщо на кладовищі побачиш вогонь, начебто під цим вогнем треба скарб шукати.
Але легко нажиті гроші, тим більше знайдені перед Великоднем на кладовищі, до добра не доводять: легко прийшло — легко пішло. Здебільшого скарби ці — прокляті на багато сотень років наперед.
Священики цього дня одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священики, відповідно до стародавніх традицій, обкурюють церкву фіміамом. Це на знак ушанування благодаті, що люди отримали через Христове Воскресіння.
За давніх часів слід було ставити в храмах і церквах спеціальний посуд із палаючим вугіллям для обкурювання приміщення. Під час великоднього богослужіння в церкві запалюють усі світильники.
На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому не вмістився в приміщенні, стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу.
Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест. За тим усі покидають церкву слідом за священиком. Важливо, щоб у церкві ніхто в цей час не залишився, тому церковний сторож уважно перевіряє, чи всі вийшли, а потім ретельно замикає двері та стає біля них — охороняти, щоб відьми до церковного замка не доторкнулися.
А залишитися в замкненій церкві можуть спробувати відьми, упирі й інша нечиста сила, що втрачає на Великдень свою силу й тому ховається по кутках святого місця; відьми намагаються торкнутися рукою священика — начебто це додає їм сил. Якщо хочеться побачити цього дня справжню відьму, то слід принести із собою на богослужіння шматочок деревини від труни з дірочкою посередині. І через цю дірочку слід дивитися — потайки шукати відьму. Пощастити з «побаченням із відьмою» має також тим, хто прийде в церкву з вареником (пригадайте один зі способів побачити відьму, пов’язаний із Масляною).
Під час урочистого співання «Христос воскрес!» парубки й чоловіки, які стоять на вулиці, стріляють із рушниць і саморобних «гармат». За народними віруваннями, такі постріли вбивають чортів.
Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов’язане із цим чудовим святом. У відповідь на священикове «Христос воскресе!» треба не відповідати «Воістину воскресе!», а загадати заповітне бажання — і воно обов’язково здійсниться.
Було в наших предків й досить моторошне вірування: вважається, що на Великдень можна похристосуватися навіть із померлими родичами. Для цього слід піти на могилу до них під час богослужіння в церкві та сказати традиційне «Христос воскресе!» — і у відповідь, кажуть, можна почути прямо з могили «Воістину воскресе!».
Вітати одне одного — христосуватися — люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками. Приклад подають священики, які правлять службу (зазвичай великодню службу править не один, а кілька священиків).
Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчується, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу та бджіл святою їжею — кожному дати по маленькому шматочку свяченої паски.
І тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою, у яку покладено три крашанки червоного кольору. Народна традиція велить першою вмитися дівчині на порі, потім — синам, потім — матері, а наостанку вмивається сам господар.
За свяченою паскою за старих часів намагалися передбачити, як вестиметься господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, значить, біла худоба буде плідна та здорова, а якщо шерстинка якогось іншого кольору, то саме такого кольору й треба заводити в господарстві худобу.
Обряд розговін, що припадає на Великдень, — дуже важливий етап святкування. Уся родина спочатку молиться Богові, щоб і наступного року мати щастя святкувати Великдень. Потім усі члени родини сідають до святкового столу. Господиня ховає шматок першої паски й пригощає корову — щоб добре телилася. А потім уже сім’я береться до обіду.
Уживати алкогольні напої протягом цього періоду вкрай небажано. Старі люди говорять, що п’яницю Бог покарає — і буде людина ходити весь наступний рік наче вві сні або во хмелю.
Прийнято в цей день поминати померлих родичів або тих, про кого невідомо зараз нічого. Якщо родина все ще очікує зниклих членів, то слід заховати в сухому теплому місці шматок великодньої паски й три крашанки. Усе це треба прикрити висохлою материнкою, яка є символом вічної надії.
Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар — привітати померлих родичів зі Світлим Воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки, щоб діти забирали та поминали.
Є дуже цікавий великодній звичай — гойдалка. Походить він ще з дохристиянських часів іє однією з найулюбленіших народних розваг. За часів християнства, як і більшість язичницьких свят, гойдалка пристосувалася до православних переказів. Тепер вважається, що кожен — і найстарший, і наймолодший — має обов’язково погойдатися на Великдень на згадку про те, що зрадник Іуда повісився.
У великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються-христосуються. У першу чергу слід відвідати близьких людей — родичів, друзів, священика та інших.
Урочистий обов’язок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати — господар дому.
А наступного дня діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх зі святом і бажаючи всього найкращого:
Коли прийняв Ісус муки,
Узяли Його під руки,
Його Мати стояла,
Такі слова промовляла:
«Як будеш Ти воскресати,
Перед Тобою будуть янголи літати,
Зі святим Воскресінням вітати».
За свої привітання малеча отримує знову ж таки гроші та солодощі, на додачу — крашанку.
У деяких регіонах України зберігається звичай обливатися водою у великодній понеділок, він так і називається — обливальний понеділок. Здебільшого дістається дівчатам, оскільки хлопці в цей день не тільки дотримуються народних традицій обливання водою, а й користуються нагодою в такий спосіб позалицятися. Корені цієї «обливальної традиції» — у вірі в очисну силу води.
Не тільки українці завзято очищують себе та свою оселю за допомогою води. Ще давні римляни були переконані, що обливатися текучою водою корисно для здоров’я. Німці вважають, що треба у великодню неділю мовчки зачерпнути води з джерела, причому зачерпувати слід за течією й бажано о дванадцятій годині ночі. Ця вода, на думку німців, має цілющі властивості, дарує здоров’я.
У чехів, наприклад, також є традиція обмивати руки й ноги на Великдень. Серби також вірять у цілющу силу води: вони обливають свої доми, виганяючи в такий спосіб нечисту силу. Боснійці мають звичай купатися у джерельній воді — це приносить здоров’я та удачу. Поляки, як і українці, також обливають дівчат водою.
Третій день Великодня — день проводжання свята. Молодіжні громади збиралися на танці, ігри й розваги. Від цього дня починається так звана «вулиця» (своєрідні молодіжні вечорниці на вулиці, просто неба). Триває «вулиця» аж до 14 вересня. «Вулиця» передбачає веселе проводження часу: музику, співи, танці тощо. Завдяки цьому звичаю зберігалися народні традиції, позитивні дружні стосунки. Зараз цієї традиції вже майже не дотримуються, молодь обирає дещо інші розваги. Але чи не є сучасні дискотеки оновленим варіантом «вулиці»?
