Згідно з пунктом 10 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI з 1 січня 2011 року втратив чинність Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року № 2213-ІІI (далі — Закон № 2213). Саме стаття 2 Закону № 2213 визначала порядок оплати листків непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві. Згідно з частиною другою цієї статті перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачує власник або уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства за місцем роботи.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд) починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності, незважаючи на звільнення застрахованої особи з роботи, в період втрати працездатності в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина перша ст. 2 Закону № 2213).
Такий порядок оплати листків непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, непоширювався на застрахованих осіб — інвалідів, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС. Не поширювався він і на оплату листків непрацездатності у разі настання інших страхових випадків тимчасової непрацездатності, зазначених у пунктах 2–8 частини 1 статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-ІІI (далі — Закон № 2240) (зокрема, у разі потреби догляду за хворою дитиною, хворим членом сім’ї тощо). У цих випадках оплата листків непрацездатності, починаючи з першого дня непрацездатності, здійснюється за рахунок коштів Фонду.
Слід зазначити, що норма статті 2 Закону № 2213 не втратила чинності. Вона перенесена до частини 2 статті 35 Закону № 2240, але з деякими уточненнями, які стосуються встановлення МСЕК інвалідності, оскільки можливе не лише встановлення іншої групи, а й підтвердження раніше встановленої групи інвалідності.
З 1 січня 2011 року змінився порядок фінансування листків непрацездатності за рахунок коштів Фонду, оскільки з цієї дати повністю ліквідовано механізм виплати матеріального забезпечення застрахованим особам шляхом «взаємозаліку», яким передбачалася можливість виплати матеріального забезпечення, передбаченого Законом № 2240 роботодавцем за рахунок сплачених до Фонду страхових внесків.
Постановою правління Фонду від 22 грудня 2010 року № 26 було затверджено Порядок фінансування страхувальників для наданнязастрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Порядок), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 січня 2011 року за № 111/18849. Згідно з пунктом 4 постанови правління Фонду Порядок набрав чинності з дня офіційного опублікування постанови, тобто з 4 лютого 2011 року.
Порядок визначає умови фінансування Фондом страхувальників-роботодавців для надання ними видів матеріального забезпечення, визначених статтею 34 Закону № 2240, а саме:
– допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
– допомоги по вагітності та пологах;
– допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).
Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду (районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду) є оформлена за встановленим зразком, який наведено в додатку до Порядку, заява-розрахунок (додаток).
Заява-розрахунок підписується керівником та головним бухгалтером і засвідчується печаткою підприємства (п. 5 Порядку).
Застрахована особа у разі виникнення страхового випадку має звернутися до комісії (уповноваженого) підприємства із загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (далі — комісія (уповноважений) підприємства із соціального страхування), яка (який) має надати документи, визначені статтею 51 Закону № 2240, для призначення матеріального забезпечення (п. 3 Порядку).
Після прийняття відповідного рішення комісія (уповноважений) підприємства із соціального страхування передає до бухгалтерії для нарахування сум матеріального забезпечення та оформлення заяви-розрахунку протокол засідання комісії (рішення уповноваженого) разом із документами застрахованих осіб.
Заява-розрахунок готується у двох примірниках, один з яких разом із наданими застрахованими особами документами, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення, зберігається на підприємстві, а другий — подається до робочого органу Фонду (п. 6 Порядку).
Щоб отримати кошти для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам згідно з поданими заявами-розрахунками, страхувальник звертається до робочого органу Фонду за місцем обліку в органі Фонду або за місцем обліку, зазначеним у Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування (для зареєстрованих після 1 січня 2011 року) (п. 5 Порядку).
Для зарахування страхових коштів Фонду страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок у банках у порядку, встановленому Національним Банком України. Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок у відповідному органі Державного казначейства України (далі — Держказначейство України) в порядку, встановленому Держказначейством України (частина 2 ст. 21 Закону № 2240).
Робочі органи Фонду повинні перерахувати кошти на окремий поточний рахунок страхувальника, відкритий у порядку, визначеному в статті 21 Закону № 2240, у сумі, зазначеній у заяві-розрахунку, протягом 10 робочих днів після її надходження (п. 8 Порядку).
Страхувальник-роботодавець зобов’язаний здійснити виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах застрахованим особам не пізніше найближчого після призначення дня, встановленого на підприємстві для виплати заробітної плати, а допомоги на поховання — не пізніше наступного робочого дня після отримання страхових коштів від Фонду (п. 9 Порядку та ст. 52 Закону № 2240).
