Особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі — Закон № 1058), а також особа, якій до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року, визначається законодавством як громадяни похилого віку відповідно до статті 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року № 3721-XII (далі — Закон № 3721).
Пенсіонер (згідно зі статтею 1 Закону № 1058) — це особа, яка отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім’ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України закріплено принцип рівності прав і свобод незалежно від будь-яких обставин, зокрема, й віку людини.
Гарантії соціального захисту пенсіонерів передбачено Законом № 3721.
Статтею 11 Закону № 3721 забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку посадових осіб, які порушують ці гарантії, притягують до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Тепер щодо звільнення зазначених осіб.
Основним законодавчим актом України, який регулює питання захисту трудових прав громадян, є Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП).
Стаття 21 КЗпП забороняє дискримінацію працівників за віком: «забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси … віку …».
Також у КЗпП не передбачені особливості звільнення працівників, які досягли пенсійного віку.
Отже, КЗпП забороняє звільняти працівників саме з підстави досягнення ними пенсійного віку.
Утім, це правило не забороняє роботодавцю звільнити такого працівника за загальними підставами, передбаченими в КЗпП.
Якщо працівник, який досяг пенсійного віку, бажає й надалі працювати, роботодавець може його звільнити за власною ініціативою лише у випадках, передбачених статтею 40 «Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» та статтею 41 «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов» КЗпП. В цих статтях міститься вичерпний перелік підстав, за якими з ініціативи роботодавця може бути звільнений працівник.
Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Тому зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників може бути самостійними причинами звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.
Підставами звільнення такої категорії працівників можуть бути також, наприклад, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, прогул тощо.
Звільнення працівника за будь-якими іншими підставами не дозволяється. Зазначені особи мають право працювати та мають право на пенсію, яка оформлюється Пенсійним фондом України.
Якщо працівник, який досяг пенсійного віку, або вже є пенсіонером, не бажає більше працювати, він може бути ініціатором припинення трудового договору. Припинення трудового договору з ініціативи працівника регулюється статтею 38 КЗпП.
Отже, досягнення пенсійного віку не є підставою для звільнення працівника за ініціативою роботодавця.
