Чи можливе звільнення посадової особи (з якою укладений контракт) на підставі частини 1 статті 38 КЗпП (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника)?
Однозначну відповідь на це питання дав Верховний Суд у своїй постанові від 3 червня 2020 року у справі №753/20243/16-ц, в якій працівник-керівник товариства у своїй заяві до наглядової ради просив звільнити його, посилаючись на відповідні положення контракту, та змінити формулювання причин його звільнення з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) (одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства) на статтю 38 КЗпП.
Аналізуючи положення статті 38 КЗпП України суд зазначив, що «…системний аналіз вищезазначеної норми (ч. 1 ст. 38 КЗпП) дозволяє дійти висновку, що вона застосовується у випадках, якщо трудовий договір укладений на невизначений строк й, відповідно, не поширюється на правовідносини, коли між працівником та роботодавцем укладений трудовий контракт як особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, встановлюються угодою сторін (ч. 3 ст. 21 КЗпП)».
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування статі 38 КЗпП як підставу звільнення працівника, з яким укладений трудовий контракт, та зазначив, що подаючи заяву про звільнення працівник — керівник товариства просив звільнити його з підстав, передбачених контрактом, тобто на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП.
Чи можливо припинити трудовий договір з підстав, передбачених контрактом, під час тимчасової непрацездатності працівника?
Питання можливості звільнення працівників, з якими укладається контракт, в період їх тимчасової непрацездатності виявилося досить дискусійним в судові практиці. Також і в справі, що аналізувалась, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків Верховного суду України посилаючись на рішення Конституційного суду України №6-р(ІІ)/2019 від 04.09.2019 у справі №3-425/2018 (6960/18).
Суть спору полягала в тому, що працівник заперечував законність його звільнення в період його тимчасової непрацездатності, посилаючись на положення частини третьої статті 40 КЗпП, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Проаналізувавши всі доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, зазначила, що 4 вересня 2019 року Конституційний суд України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП. У цьому рішенні Конституційний суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п’ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення). Враховуючи це та з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, сформульованих у інших постановах Верховного Суду України та зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП поширюється на випадки припинення контракту з працівником за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
