Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі — Закон № 108) заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій (ч. 2 ст. 2 Закону № 108).
Згідно зі статтею 8 Закону № 108 держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою статті 12 Закону № 108 та Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), зокрема, норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до статті 67 КЗпП при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
Відповідно до статті 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Спосіб компенсації роботи у вихідний день (надання іншого дня відпочинку чи підвищена оплата) визначається за угодою сторін трудового договору в наказі про залучення працівника до роботи у вихідний день.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП.
У листі Міністерства соціальної політики України від 9 грудня 2014 року № 922/13/155-14 щодо компенсації за роботу у святкові (неробочі), вихідні дні повідомлено, що оплата праці за роботу у вихідний, святковий та неробочий день працівникам, які одержують місячний оклад, провадиться у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у вихідний, святковий, неробочий день провадилася у межах місячної норми часу і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилась понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у вихідний, святковий і неробочий день. При визначенні годинної ставки для оплати відпрацьованих годин у святкові, неробочі, вихідні дні місячний посадовий оклад працівника ділиться на місячну норму тривалості робочого часу, затверджену правилами внутрішнього трудового розпорядку для даного підрозділу (працівника).
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Ця норма статті 107 КЗпП використовується у випадку, коли робота у святковий, неробочий день не включається до норми робочого часу.
Для працівників, які працюють за графіками і робота у святкові та неробочі (вихідні) дні включається до місячної норми робочого часу, оплата праці провадиться відповідно до норм зазначеної статті 107 КЗпП, а саме — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, але не може бути замінена іншим днем відпочинку, оскільки в такому випадку працівником не буде повністю відпрацьована встановлена йому норма робочого часу.
На підприємствах (установах, організаціях), зупинення роботи на яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності (виходу на роботу).
Компенсація за роботу у вихідний день провадиться у тому випадку, коли працівник залучався до роботи безпосередньо у свій вихідний день, який визначений йому графіком виходу на роботу.
Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зокрема, підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПКУ передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).
Відтак, доходи, нараховані працівнику у вигляді заробітної плати та прирівняних до неї виплат, в тому числі оплата за роботу у вихідні дні, підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб та військовим збором.
