Дискримінація за віком на ринку праці набула такого поширення, що за масштабами наближається до гендерної нерівності.
Літні працівники часто постають перед труднощами в галузі праці та занять через забобони щодо їхньої спроможності та готовності навчатися, тенденцію нехтування їхнім досвідом і тиск ринку, спрямований на наймання молодих працівників, зайнятість яких часто коштує дешевше.
Стаття 22 Кодексу законів про працю України встановлює, що забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом.
На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу, власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов’язані письмово повідомити про причину такої відмови, яка має відповідати частині першій цієї статті.
Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством.
Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади та/або до суду.
