Ейджизм: коли людину не беруть на роботу, тому, що їй 45+

Дата публікації: 22.11.2019

Вимогами статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» 5 липня 2012 року № 5067-VI працездатні особи — особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

У нашому суспільстві більшість представників великого і середнього бізнесу роблять ставку саме на молоді кадри, але згідно з умовами Кодексу законів про працю України обмежень за віком не існує.

Дискримінація в Україні може торкнутися кожного, незалежно від статі, віку чи стану здоров’я.

Вимогами статті 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI (далі — Закон № 5207) визначено, що повноваження про дискримінацію надані Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання та протидії дискримінації.

Статтями 14, 15, 16 Закону № 5207 регламентується відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації.

Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або до суду в порядку, визначеному законом.

Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.

Передбачено відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації, а саме: особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.


Також передбачено відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, а саме: особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.