Максимальна тривалість відпустки, яку працівник має право отримати за відпрацьований час

Дата публікації: 31.07.2020

Згідно з частиною п’ятою статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР  (далі — Закон) забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості двох років підряд.

Частиною другою статті 12 Закону передбачено, що невикористану частину щорічної відпустки має бути надано, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше дванадцяти місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Частиною третьою статті 10 Закону встановлено обмеження щодо загальної тривалості щорічних основної та додаткових відпусток (не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах — 69 календарних днів), на які має право працівник у відповідний робочий рік, тобто за один робочий рік.

Згідно з роз’яснювальним листом Міністерства соціальної політики України «Щодо надання щорічних основної та додаткових відпусток не більше 59 календарних днів» від 8 липня 2019 року № 793/0/204-19 на випадок, коли працівникові після використання у відповідному робочому році щорічної відпустки за цей рік надається невикористана щорічна відпустка за минулий період, зазначене обмеження не поширюється.

Адже, якщо працівник з будь-яких причин не скориставсь своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років, то він має право використати їх. При звільненні, незалежно від підстав, працівникові виплачують компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.