Право працівника на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці визначається згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопад 1997 року № 1290 (додатки 1 і 2 до зазначеної постанови викладені у редакції постанови КМУ від 13 травня 2003 року № 679) (далі — Список).
Згідно з вимогами пункту 10 Порядку застосування Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16 та зареєстрованим Міністерством юстиції України 30 січня 98 року № 57/2497, у розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.
Тривалість відпустки повинна встановлюватися колективним договором залежно від результатів проведеної роботодавцем атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Працівники, яким встановлено неповний робочий день менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників зазначених у Списку виробництв, цехів, професій і посад, права на щорічні додаткові відпустки не мають.
