Необізнаність платника не звільняє від відповідальності

Дата публікації: 17.09.2019

Верховний Суд виходить з того, що документи контролюючого органу вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п. 42.2 Податкового кодексу України, далі — ПКУ). При цьому визнає: якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

ПКУ передбачено альтернативні шляхи направлення документів платнику податків податковим органом. При цьому правові норми не містять обов’язку для контролюючого органу щодо послідовного використання наведених засобів надіслання документів платнику з метою використання усіх можливих. Тому відповідні доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків.

Отже, у разі неможливості вручення платнику податків відповідних документів він вважається ознайомленим із наміром про проведення перевірки після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказ від 05.06.2018 разом із повідомленням надсилався на податкову адресу позивача, але не був йому вручений, його повернуто до податкового органу з зазначенням причини невручення поштового відправлення — «за закінченням терміну зберігання». Органом поштового зв’язку проставлено вказану відмітку — 09.07.2018.

При цьому, як було з’ясовано, контролюючим органом неодноразово приймались рішення щодо проведення перевірки позивача та вживались заходи з їх проведення і отримання відповідних документів. Проте поведінка позивача свідчить про ухилення від здійснення таких перевірок: відсутність його посадових осіб за місцезнаходженням позивача, наступна втрата документів, відмови у їх наданні після закінчення строку для їх відновлення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій: з 09.07.2018 позивач вважається таким, що належним чином повідомлений про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Жодних зауважень щодо надіслання поштової кореспонденції податковим органом за неправильною адресою від позивача не надходило.

Необхідно зауважити, що обов’язку контролюючого органу завчасно ознайомити платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у спосіб, визначений пунком 42.2 ПКУ, кореспондує обов’язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень від податкових органів. Необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов’язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.

Постанова ВС від 6 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18.

До речі, чи пам’ятаєте ви, що підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності рекомендовано вести Журнали реєстрації перевірок? Перш за все це запобігає проведенню несанкціонованих перевірок.