Неповна зайнятість — це форма зайнятості, за якої працівник працює менше встановленої законодавством норми робочого часу. Вона запроваджується за домовленістю між працівником і роботодавцем та може застосовуватися як під час прийняття на роботу, так і згодом.
Відповідно до статті 56 Кодексу законів про працю України, робота на умовах неповного робочого часу не обмежує трудові права працівника. Працівники зберігають право на відпустки, соціальні гарантії, стаж та інші трудові права нарівні з тими, хто працює повний робочий час.
Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін трудового договору або з ініціативи роботодавця. Водночас закон зобов’язує роботодавця обов’язково встановити неповний робочий час на прохання працівника у визначених випадках.
Експрес-курс «Облікові документи кадрової служби та порядок їх ведення»
0 (800) 21 99 77 • E-mail: [email protected]
Таке право мають, зокрема: вагітні жінки; жінки, які мають дитину до 14 років або дитину з інвалідністю; особи, що доглядають за хворим членом сім’ї за медичним висновком; одинокі батьки; опікуни, піклувальники, прийомні батьки; працівники у відпустці для догляду за дитиною. Це право поширюється також на батька дитини, інших родичів, які фактично здійснюють догляд, осіб з інвалідністю незалежно від групи та осіб похилого віку.
У разі встановлення неповного робочого часу заробітна плата виплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Водночас оформлення неповної зайнятості за умови фактичної роботи повний робочий час є порушенням трудового законодавства та може стати підставою для притягнення роботодавця до відповідальності.
Джерело: Управління інспекційної діяльності у Чернівецькій області
