Працівники, що не виходять на роботу в зв’язку з переміщенням з районів проведення АТО або залишаються в таких районах під час проведення АТО і не мають можливості виходити на роботу в зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я, не можуть бути звільнені за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП за “прогул”.
Така думка висловлена в листі Мінсоцполітики від 10.06.2015 р № 232/06 / 186-15.
Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоров’я таких працівників і їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин. У такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце і посада.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про відпустки” відпустка без збереження зарплати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку працівникам на період проведення АТО у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більше 7 календарних днів після прийняття рішення про припинення АТО .
Відповідно до ст. 153 КЗпП власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або оточуючих його людей і навколишнього середовища.
На власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок щодо систематичного проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.
У разі відрядження і виконання працівниками своїх трудових обов’язків на робочих місцях, не підконтрольних роботодавцю, який направив працівників у відрядження, він повинен вжити заходів щодо організації та забезпечення охорони праці для працівників, з якими він перебуває у трудових відносинах.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, зокрема від відрядження, небезпечної для його життя і здоров’я, якщо роботодавець не в змозі вжити відповідних заходів з охорони праці.
