Службові поїздки працівників, постійна робота яких пов’язана з дорогою чи має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або вповноваженою ним особою/керівником). Про це зазначається в п. 2 р. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 № 59. Однак ця Інструкція регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Водночас інші підприємства й організації можуть використовувати її як допоміжний (довідковий) документ.
Своєю чергою, будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає (пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ).
Відповідні норми вказало ДФС у листі від 23.02.2017 № 3843/6/99-99-13-02-03-15, однак із питання правомірності оформлення юридичною особою поїздок своїх працівників-водіїв у вигляді службових відряджень із метою виконання ними службових доручень із доставки вантажу радить звертатися до Мінсоцполітики України.
Джерело: Ліга Закон
