Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Окрему категорію працівників становлять працівники, які мають інвалідність. Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі — Закон № 875) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що в разі взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації такою людиною своїх прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Питання працевлаштування осіб з інвалідністю закріплені у національному законодавстві. Головними нормативно-правовими актами у сфері регулювання трудових відносин з особами з інвалідністю є: Закон № 875, Законі України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII Вони спрямовані на створення для таких осіб можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. Зазначені закони та похідні від них підзаконні нормативні акти зобов’язують роботодавців створювати спеціальні робочі місця для осіб з інвалідністю і сприяти їх працевлаштуванню з урахуванням особливостей їх можливостей.
Також необхідно зауважити, що працівники, які мають інвалідність, можуть користуватися пільгами, відповідно до чинного законодавства, а саме:
• відповідно до статті 172 Кодексу Законів про працю України (далі — КЗпП), випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці;
• працівникам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів , а III групи — 26 календарних днів відповідно до ст. 6 Закону «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504). У перший рік роботи відпустка повної тривалості може надаватися таким особам (за їх заявою) і до закінчення 6 місяців безперервної роботи;
• у статті 26 КЗпП зазначається, що особі з інвалідністю не може бути встановлений випробовувальний термін при прийнятті на роботу;
• понаднормова робота та робота в нічний час допускається лише за згодою особи з інвалідністю за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям, викладеним у довідці МСЕК (ст. 55, 63 КЗпП).
Прийняття на роботу особи з інвалідністю може бути вигідним і для самого роботодавця.
Відповідно до статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій установлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Наприклад, якщо в установі працює від 8 до 25 осіб — у кількості 1 робоче місце для особи з інвалідністю.
Разом з тим, роботодавець повинен звернути увагу на протипоказання, встановлені МСЕК, зокрема чи не містять вони заборони на виконання роботи, для якої наймається працівник — особа з інвалідністю.
Отже, враховуючи вищезазначене, працевлаштування осіб з інвалідністю є вигідним, як працівникам (можливість розвиватися професійно, здобувати нові знання і навички, соціалізуватися), так і для роботодавця (виконання нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів, ведення соціально-орієнтованого бізнесу).
