Правомірність звільнення працівника у разі тривалої непрацездатності


Саме тимчасова непрацездатність є однією з підстав, коли не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Однак ця норма має два винятки. Така гарантія не діє у разі звільнення працівника на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП — за нез’явлення працівника на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (до цього строку не зараховуються відпустки по вагітності і пологах). Також дана норма не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства.

Слід мати на увазі, що на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП не можуть бути звільнені працівники, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За такими працівниками місце роботи (посаду) зберігають до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Перелік професійних захворювань затверджений постановою КМУ від 8 листопада 2000 року № 1662. При цьому, конкретного списку захворювань, де вказаний строк збереження місця роботи при певному захворюванні не встановлено. Проте у статті 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III зазначається, що працівники, в яких вперше виявлено захворювання на туберкульоз, листок непрацездатності може видаватися на строк до 10 місяців та відповідно, протягом цього строку, за такими особами зберігається місце роботи.

Отже, звільнити працівника за пунктом 5 статті 40 КЗпП можливо вже на наступний день після закінчення терміну чотирьох місяців, якщо його хвороба не пов’язана з професійним захворюванням, або трудовим каліцтвом і не є захворюванням на туберкульоз.

Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов’язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності. Коли немає таких документів, що засвідчують цю обставину (довідки, лікарняні листки), підстава для звільнення може бути іншою — прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП.

Якщо працівник вийшов на роботу хоча б на один день або між листками непрацездатності взяв щорічну відпустку чи відпустку «за свій рахунок» тощо, перебіг 4-місячного строку переривається. Підсумовувати періоди нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців, не можна. На це звертає увагу Мін’юст у роз’ясненні від 1 лютого 2011 року.   

Передбачений пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП термін повинен спливти повністю. Його закінченням слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з’явився на роботі у зв’язку з хворобою.

Якщо ж перерви немає, звільнити працівника можна в перший день п’ятого місяця непрацездатності на підставі лікарняного листка та табелів обліку використання робочого часу.

Також слід пам’ятати про частину третю статті 184 КЗпП, у якій вказано, що забороняється звільняти з ініціативи керівництва підприємства жінок, які мають дітей віком до трьох років (в окремих випадках — до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Отже, в разі наміру звільнити когось із жінок, які довго хворіють, керівництву підприємства слід переконатися, що вони не підпадають під дію зазначеної норми.

При звільненні працівника роботодавцю потрібно мати докази того, що звільнення працівника — це виробнича необхідність. Під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, при якій заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов’язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби). У випадку якщо працівник є членом профспілки необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення на підставі пункту 5  частини 1 статті 40 КЗпП.

Якщо керівництво підприємства приймає рішення про звільнення працівника, який хворіє тривалий час, до його трудової книжки вноситься такий запис: «Звільнено у зв’язку з нез’явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України».

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з видачі трудової книжки працівник може звернутися з відповідною заявою до суду з метою визнання такого звільнення незаконним та поновлення на роботі.