Від доведеності факту сумісного проживання залежить, зокрема, право власності на майнові права на нерухомість. Позивач посилався на те, що під час сумісного проживання переказав відповідачці певну суму коштів, які та згодом використала для укладення договору асоційованого членства в споживчому товаристві. На підставі зазначеного договору відповідачка згодом оформила на себе право власності на квартиру. Спільне проживання позивач доводив фактами проведення спільного з відповідачкою відпочинку в готелях.
Своєю чергою, відповідачка стверджувала, що відсутні докази на підтвердження того, що в спірний період сторони були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки в розумінні статті 3 СКУ. Тобто не доведено існування між ними усталених відносин, що притаманні подружжю.
Верховний Суд скасував рішення судів нижчих інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовано це тим, що посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу та без наявності інших ознак сім’ї. При цьому Верховний Суд наголосив: при застосуванні статті 74 СКУ, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склались усталені відносини, що притаманні подружжю. Указана норма передбачає, що за таких обставин майно, набуте за час спільного проживання, належить парі на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно для підтвердження фактичних шлюбних відносинах необхідно з’ясувати передусім, що такі особи мали спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов’язані виконанням взаємних прав і обов’язків та спільним побутом, тобто між ними склались усталені відносини, притаманні подружжю.
