Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі — Закон № 2232) є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме він визначає гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.
На цьому наголосив ВС/КАС, підкресливши, що вирішуючи питання щодо звільнення працівника із займаної посади у зв`язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись частиною 2 статті 39 Закону № 2232, що закріплює збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП). Тут же підкреслимо, що цей висновок суду стосується періоду, коли пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП визначав підставою звільнення «призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року». Згодом до відповідної норми було внесено зміни, згідно з якими пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП звучить як «призов або вступ працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу».
Постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 807/798/16
