Динаміка приросту кількості вакансій свідчить про те, що виробництво в Україні розвивається, незважаючи на складні умови. Збільшення кількості вакансій за 2012 – 2013 роки склало більше 50% при середньому прирості по Україні 25%, а за динамікою ринку «Виробництво» — на четвертому місці. Швидше зростає тільки кількість пропозицій роботи для студентів, «продажників» і страховиків.
Тим, хто бажає працювати в сфері «Виробництво», буде відносно легко знайти роботу як у Києві, так і в регіонах. На периферії частка вакансій із цієї професійної сфери суттєво більша, ніж частка «столичних» вакансій.
Українських виробничників часто запрошують працювати закордоном. Найчастіше в Росію, рідше в країни Європи, Канаду та Америку. Рівень зарплати в таких вакансіях суттєво вищий, ніж у пропозиціях українських роботодавців.
У минулому році зростання декларованих зарплат склало 22%. В 2012 році середня зарплата для інженерів або технологів складала 11300 грн. За 2013 рік виробничий ринок праці продовжує демонструвати позитивну динаміку. Крім того, намітилась нова тенденція — вакансії у виробничій сфері стали все частіше з’являтись у десятці щомісячних найбільш високооплачуваних вакансій. Ця професійна сфера почала щомісячно потрапляти в ТОП-100 найбільш високих пропонованих зарплат. Це свідчить про те, що на тлі «замерзлих» заробітних плат у більшості галузей, у виробництві оплата праці кваліфікованих спеціалістів зростає, і зростає солідно.
Якщо в столиці основні роботодавці у сфері виробництва — це виробники меблів, вікон, фурнітури, харчова промисловість, то в регіонах значно більше вакансій пропонували для спеціалістів у галузі важкої промисловості. Проте великі промислові концерни, як правило, ніколи не вказують зарплату, в той час як для невеликих і середніх підприємств зазначений рівень доходу — додатковий спосіб звернути увагу на вакансію.
До спеціалістів у сфері виробництва вимоги, як правило, високі й досить жорсткі. Найчастіше роботодавець очікує побачити «готового» спеціаліста, який має досвід роботи за спеціальністю загалом і по конкретній технології (з конкурентним обладнанням) зокрема.
При цьому навчати нових спеціалістів практично нема кому. Так склалось, що підготовка у навчальних закладах різного рівня хоча й дає корисні системні знання, але дуже далека від практичних задач виробництва.
Самі роботодавці не поспішають відкривати для них програми стажування. Виняток складають хіба що дуже великі холдинги, де дефіцит грамотного виробничого персоналу ризикує стати критичним. Але на сьогодні це швидше приємний виняток, ніж тенденція. Більше за те, традиційних для багатьох інших галузей вакансій «молодшого спеціаліста», «помічника керівника» у виробничій сфері практично нема. Влаштуватись на свою першу роботу молодому спеціалісту найчастіше допомагає терпіння, везіння або знайомство. Таким чином, щоб стати затребуваним, учорашньому випускнику ВНЗ доведеться розраховувати тільки на свої сили й удачу.
