Верховний Суд у постанові від 08.01.2026 у справі № 607/16193/23 сформував важливу правову позицію щодо застосування статті 13 Закону України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Працівниця, яка понад 20 років працювала у роботодавця, оскаржила наказ, яким після припинення простою було призупинено дію її трудового договору до завершення воєнного стану. Вона стверджувала, що роботодавець не довів неможливість надати їй роботу та фактично позбавив заробітку без законних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали наказ незаконним і стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу. Верховний Суд залишив ці рішення без змін.
Письмові і телефонні КОНСУЛЬТАЦІЇ та інші кадрові послуги експертів журналу «КАДРОВИК.UA»
ВС наголосив: сам факт війни не є автоматичною підставою для призупинення трудового договору. Для правомірного застосування цього механізму має бути одночасно виконано дві умови:
– роботодавець не може надати роботу;
– працівник не може її виконувати.
Відсутність хоча б однієї з цих умов робить призупинення незаконним.
У цій справі суди встановили, що підприємство продовжувало господарську діяльність, окремі підрозділи працювали, а іншим працівникам пропонували альтернативні посади. При цьому позивачці іншу роботу не запропонували, а доказів абсолютної неможливості виконання не подали.
ВС дійшов висновку, що призупинення трудового договору мало вибірковий та необґрунтований характер.
Постанова має практичне значення для роботодавців: вона обмежує можливість формального посилання на воєнний стан і підтверджує право працівників на компенсацію у разі неправомірного призупинення трудових відносин.
Джерело: Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради
