Роботодавець не вказав законних підстав, які надають право відсторонювати від посади працівника за невиконання вимог керівника
Відстороненням працівника від роботи уважають призупинення виконання ним своїх трудових обов’язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством. Як правило, це відбувається з одночасним призупиненням виплати йому зарплати.
Відсторонити від роботи можна лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошують наказ або розпорядження керівника підприємства (установи чи організації), і працівника обов’язково повідомляють. Термін відсторонення встановлюють до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
Однак за змістом статті 46 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) допускають відсторонення працівника або у випадках, перелічених у цій статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
Такої підстави відсторонення, як відмова виконувати розпорядження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та вчинення дій, направлених на протидію законних вимог керівника, нормами статті 46 КЗпП не передбачено. Відсутній й інший нормативно-правовий акт, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за невиконання вимог керівника.
Відповідні висновки наводить Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18.
Також не відповідає вимогам статті 34 КЗпП посилання на те, що введення режиму простою для посади працівника обумовлено неможливістю призначення на його посаду іншої особи та відстороненням його від роботи.
Окрім того, Верховний Суд вказав на те, що у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої зарплати.
