Використання підробленого документа (ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, далі — ККУ) є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями «підроблення», «складання», «видача» і «збут» та передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією. Відсутність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 або частиною 2 статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів — Ред.) або статті 190 (шахрайство — Ред.) ККУ, на доведення факту вчинення використання підробленого документа не впливає. При цьому використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред’явлено або надано особою, незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети. Про це йдеться у Постанові ККС ВС від 7 вересня 2021 року у справі № 591/7446/17 (провадження № 51-8км21).
У цій справі Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду частково задовольнив касаційну скаргу прокурора на судові рішення щодо особи, визнаної невинуватою у використанні завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 ККУ) та виправданої у зв’язку з недоведеністю того, було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Касаційний суд зазначив, що, відповідно до матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання особи у зв’язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 ККУ, посилаючись на відсутність у неї умислу на заволодіння бюджетними коштами шляхом обману. Проте апеляційний суд не звернув уваги, що використання завідомо підробленого документа кваліфікується за частиною 4 статті 358 ККУ незалежно від мети особи, яка його використовує, та помилково ототожнив таку мету з умислом на використання завідомо підробленого документа.
Джерело: https://buh.ligazakon.net
