Фабула судового акта: В цій справі рішення суду першої інстанції за позовом про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі мотивовано наявністю вини відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, починаючи з 24 червня до 11 липня 2016 року включно, оскільки лише 12 липня 2016 року її було допущено до роботи і розпочалося нарахування заробітної плати. Стягнуто з відповідача 1 656,31 грн.
Рішенням же апеляційного суду позов задоволено частково, стягнено з відповідача середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24 червня по 11 липня 2016 року в сумі 974,30 грн без врахування обов’язкових платежів. Таке рішення мотивоване тим, що місцевий суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував до них відповідні правові норми, однак припустився помилки при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, взявши за основу не робочі дні, а календарні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився саме з рішенням суду апеляційної інстанції, зазначивши, зокрема, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 .
Відповідно до п. 5 розд. ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Ст. 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов’язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Доречно нагадати, що цієї теми стосуються також правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, та від 14 вересня 2016 року у справі №523/18850/14-ц.
