Принципи законодавства свідчать про те, що медична допомога — професійна допомога, яку повинні надавати особи, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я.
Як вид господарської діяльності медична практика ліцензується і може надаватися закладами охорони здоров’я та ФОП, які мають відповідну ліцензію.
Тому норми чинного законодавства чітко визначають, що заклад охорони здоров’я, який має ліцензію на медичну допомогу, повинен оформлювати трудові відносини з професійно підготовленими медичними працівниками або укладати цивільно-правові договори (далі — ЦПД) з ФОП, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку на надання медичної допомоги.
На це вказує Верховний Суд у постанові від 8 грудня 2021 року у справі № 500/652/19.
Йдеться про суперечку приватного медичного закладу та Управління Держпраці з приводу правомірності укладання із медичними працівниками ЦПД замість трудових договорів.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до додаткових угод, укладених до усіх ЦПД, предметом угод є виконання конкретного виду робіт — надання консультацій чи пов’язаних із цим робіт, із зазначеним обсягом — кількістю консультацій.
Суд першої інстанції, дослідивши ЦПД, зробив висновок, що характер і обсяг робіт відповідають трудовій функції, що передбачає виконання робіт за професією «лікар» і «медична сестра», визначених класифікатором професій ДК 003:2010.
Апеляційний суд зайняв іншу позицію, що предметом ЦПД у цій справі є взяття працівниками зобов’язань щодо надання кваліфікованої консультативно-лікувальної допомоги.
Проте Верховний Суд не погодився із рішенням апеляційної інстанції і вказує, що чинне законодавство не передбачає можливості укладати закладом охорони здоров’я ЦПД на надання медичної допомоги з будь-якими фізичними особами.
До того ж застосування медичним закладом до трудових правовідносин цивільно-правових норм є неприпустимим та може привести до негативних наслідків та заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини.
Тому висновок суду першої інстанції про відмову у позові був вірним, тоді як суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального права і помилково скасував законне і обґрунтоване рішення.
Джерело: buh.ligazakon.net
