Під час воєнного стану роботодавці можуть ініціювати зміну істотних умов праці та оплати праці, у тому числі в бік погіршення. Водночас навіть в умовах війни законодавство зберігає низку базових гарантій для працівників, яких необхідно неухильно дотримуватися.
Якщо працівник не погоджується працювати в нових умовах, трудовий договір припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП — відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці. У такому разі роботодавець зобов’язаний виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).
Навіть під час воєнного стану оплата за повністю виконану місячну або погодинну норму не може бути нижчою за законодавчо встановлений мінімум. Також мають забезпечуватися мінімальні гарантії в оплаті праці, зокрема за роботу в надурочний час, у святкові та вихідні дні, у нічний час, а також за час простою не з вини працівника. Заробітна плата повинна виплачуватися регулярно, якщо інше не зумовлено об’єктивною неможливістю через бойові дії.
Спробуйте безплатний доступ до онлайн-системи «КАДРИ.UA» та отримайте готові практичні рішення для будь-якої кадрової ситуації.
Законодавство дозволяє під час воєнного стану збільшувати тривалість робочого часу до 60 годин на тиждень, але виключно для працівників об’єктів критичної інфраструктури. Водночас для окремих категорій таких працівників, яким встановлено скорочений робочий час, гранична норма не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1, 2 ст. 6 Закону №2136).
Важливо, що будь-які форми примусу до роботи в нових умовах за відсутності згоди працівника заборонені. Інспектори праці наголошують на необхідності особливої уваги до захисту прав внутрішньо переміщених осіб, осіб з інвалідністю, ветеранів та жінок з дітьми.
Фахівці також закликають роботодавців вирішувати питання зміни умов праці шляхом соціального діалогу, погоджуючи такі рішення з виборним органом первинної профспілкової організації або іншим уповноваженим представницьким органом працівників.



