До ГУ Держпраці в Одеській області надійшло запитання телефоном від працівника: маю намір звільнитися за угодою сторін, в який строк роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір?
Пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що обидві сторони трудових відносин — найманий працівник та роботодавець, можуть припинити дію трудового договору, укладеного на невизначений строк, за угодою сторін.
Особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк.
За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості.
Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням працівника двотижневий період.
Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін.
При досягненні спільної домовленості працівника й роботодавця про звільнення за угодою сторін, а також погодженні дати звільнення, — відкликання працівником заяви не матиме юридичних наслідків. Це означає, що відкликання працівником заяви про звільнення не скасовує угоду сторін про звільнення.
Тому сторонам трудових відносин необхідно уважно ставитися до оформлення документів щодо досягнення домвленості припинення трудових відносин за угодою сторін.
На це звертає увагу Міністерство соціальної політики України. У своєму листі від 4 квітня 2014 року № 60/06/186-14 Мінсоцполітики зазначає, що звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. Для припинення трудового договору за угодою сторін необхідно, щоб було взаємне волевиявлення сторін.
У частині першій пункту 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 зазначається, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника і працівника.
Роботодавець, зі свого боку, вправі відмовити працівникові у розірванні трудового договору за угодою сторін. У такому разі останній може переписати свою заяву на звільнення за власним бажанням з поважних чи без поважних причин. А вже відмовити працівникові у звільненні за власним бажанням роботодавець не має права.
Відповідно до вимог статті 47 КЗпП визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у терміни, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Доречно зазначити, що КЗпП не забороняє звільняти працівників під час дії карантину. Тому в разі потреби трудовий договір може бути розірваний за підставами, передбаченими КЗпП, зокрема, за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП) або з ініціативи працівника.
Але звертаємо увагу на те, що примушувати працівника писати таку заяву в жодному разі не можна. Подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи. Інакше цей працівник може звернутися до Держпраці або до суду за захистом своїх прав.
Відповідальність за за незаконне звільнення працівника, тобто те, яке проведено з порушенням законодавчих норм, передбачена статті 172 Кримінального кодексу України.
Звертаємо увагу на те, що звільнення працівника в період карантину із законних підстав та з дотриманням порядку, встановленого КЗпП, не загрожує роботодавцеві кримінальною відповідальністю.
