Статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Своє конституційне право на працю громадяни реалізують в будь-який, не заборонений законом спосіб, зокрема, шляхом:
- самостійного забезпечення себе роботою (підприємці, фермери, громадяни, зайняті творчою діяльністю, приватні адвокати, приватні нотаріуси тощо);
- членства у виробничих кооперативах, господарських товариствах, фермерських господарствах;
- укладення трудового договору з роботодавцями;
- укладення цивільно-правових договорів з юридичними та фізичними особами.
Гарантуючи громадянам право на працю, законодавець у низці випадків для окремих, визначених законом категорій осіб, встановлює обмеження (заборону) щодо прийняття на роботу чи зайняття певним видом діяльності. Такі обмеження встановлюються в інтересах суспільства у випадках, коли громадянин використовує чи може використати заняття тією чи іншою діяльністю на шкоду собі чи суспільству. Для прикладу, відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону (тобто особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Законодавством можуть встановлюватися певні обмеження й для окремих категорій посадових осіб державних підприємств. Зокрема, відповідно до пункту 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43 (далі — Інструкція № 43), керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
А отже, керівникові структурного підрозділу державного підприємства заборонено працювати у вільний від основної роботи час лише за трудовим договором. Працювати такій особі у вільний від основної роботи час за договором цивільно-правового характеру законодавство не забороняє.
Найчастіше фізичні особи можуть залучатися до праці як юридичними, так і фізичними особами за передбаченими Цивільним кодексом України (далі — ЦКУ) договорами підряду та про надання послуг. Міністерство праці і соціальної політики України своїм листом від 06.08.2004 № 18-429 роз’яснює, що підприємство-роботодавець може укласти зі своїм працівником, який перебуває у щорічній відпустці, договір підряду на час відпустки для виконання останнім певних робіт.
Примітка. Роботи, для виконання яких працівник може залучатися на умовах договору цивільно-правового характеру, не мають містити ознак трудового договору, зокрема, неможливе виконання роботи, за якою прийнятий працівник на роботу.
Відповідно до статті 837 ЦКУ за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Під роботами розуміються дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати в створенні речі, її переробці чи обробці, іншій якісній зміні, наприклад, ремонті. Причому результат роботи заздалегідь відомий і визначається особою, що замовила їхнє виконання, а от спосіб за загальним правилом визначається виконавцем.
Договір підряду обов’язково має містити:
— предмет договору (чітко визначені найменування, характер та обсяги робіт, що виконуються, вимоги щодо їх якості);
— права та обов’язки сторін;
— матеріали, що використовуватимуться при виконанні робіт, їх вартість та обладнання;
— ціну робіт і порядок розрахунків;
— строки виконання робіт і порядок приймання-передачі результатів виконаних робіт;
— відповідальність сторін і порядок розв’язання спорів;
— позовну давність, яка застосовується до вимог щодо неналежної якості роботи.
Приймання-передача результатів роботи оформлюється зазвичай спеціальним актом, який складають сторони договору. В акті зазначаються вид, обсяг та якість фактично виконаної підрядником роботи. Цей акт є підставою для виплати підрядникові обумовленої договором винагороди.
Відповідно до статті 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, зазначених у договорі, контролює надання послуги і оплачує її. Ним може бути як юридична, так і фізична особа незалежно від наявності у неї статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Послуга на відміну від роботи — це дії чи діяльність, здійснювані за замовленням, що зазвичай не мають матеріального результату, а якщо й мають такий результат, то він невіддільний від самої дії чи діяльності. За договором про надання послуг результат праці замовникові не передається, оскільки послуга, надана за таким договором, нерозривна з процесом її надання (як-от, послуги з охорони об’єкта чи власної охорони, послуги з юридичного супроводу діяльності певного суб’єкта, послуги з прибирання приміщення чи території, перевезення вантажу чи людей тощо). Оскільки на відміну від договору підряду винагорода виконавцеві виплачується не за кінцевий матеріальний результат його роботи, а за певний обумовлений договором період надання ним послуг, то сторони мають зафіксувати сам факт надання виконавцем послуг, їх тривалість та якість. На практиці це також оформлюється відповідним актом.
Редакція газети «КАДРИ і ЗАРПЛАТА»
Найголовніша подія року: Всеукраїнський кадровий форум – 2022
