...
Реєструйся

Додаткова відпустка за ненормований робочий день: правомірність надання різної тривалості


Нормативно-правові акти, які визначають додаткові відпустки

Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпустками, регулюються Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі – Закон № 504), іншими законами та нормативно-правовими актами України. Відпустки надаються працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону № 504 визначено види відпусток, серед яких є щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Згідно зі статтею 8 зазначеного Закону ця відпустка надається:

– окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, – тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

– працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Звернути увагу 

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. 

 

Відповідно до законодавства колективний договір є локальним нормативно-правовим документом для підприємств, установ та організацій (далі – підприємство). У розвинутих країнах світу колективні договори називають «трудовою та соціальною конституцією» підприємств.

Колективний договір згідно зі статтею 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII (далі – Закон № 3356) та статтею 10 КЗпП укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань для регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів (далі – власник). Цей договір укладається між власником і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом (ст. 3 Закону № 3356).

Згідно зі статтею 5 Закону № 3356 умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що порівняно з чинним законодавством погіршують становище працівників, є недійсними, і їх забороняється включати до договорів і угод. Разом з тим забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Галузеві угоди визначають орієнтовний перелік посад і професій працівників, які мають право на щорічні додаткові відпустки за ненормований робочий день.

Сторони соціального партнерства підприємства, тобто власник і один або кілька профспілкових чи інших уповноважених на представництво трудовим колективом органів, а в разі відсутності таких органів – представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим колективом, у додатку до колективного договору встановлюють конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день залежно від умов праці, часу зайнятості працівника в цих умовах.

У пункті 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7 (далі – Рекомендації), зазначається, що ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається надурочною). Міра праці визначається тривалістю робочого часу, обов’язками й обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Право працівників на додаткові відпустки

У пункті 5 Рекомендацій зазначено, що ненормований робочий день на підприємствах, незалежно від форми власності, може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

– осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

– осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

– осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Керівники структурних підрозділів подають до робочої комісії з питань підготовки проекту колективного договору підприємства свої пропозиції щодо конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день працівників відповідних професій. Комісія вивчає обґрунтованість цих пропозицій і включає їх у відповідний додаток до проекту колективного договору. Остаточне рішення схвалюється на загальних зборах (конференції) трудового колективу.

Надання додаткових відпусток різної тривалості

Інколи на практиці виникають питання про надання для деяких працівників конкретної кількості днів щорічної додаткової відпустки в межах, визначених колективним договором на підприємстві. Наприклад, згідно з колективним договором бухгалтер має до 7 днів щорічної додаткової відпустки, диспетчер – до 4 днів. Чи можна, враховуючи трудовий внесок працівників, установити бухгалтерові 5 днів відпустки, а диспетчерові 4? Як це оформити у графіку відпусток або в іншому локальному нормативному акті?

Оскільки колективний договір укладається на підприємстві з урахуванням пропозицій керівників структурних підрозділів і ухвалюється колегіально, прийняття диференційованого надання додаткових відпусток різним категоріям працівників правомірне. Вважати, що при встановленні додаткових відпусток є «зрівнялівка», недоречно. Таким чином, з урахуванням навантаження працівників, у колективному договорі бухгалтерові може бути встановлено 5 днів додаткової оплачуваної відпустки за ненормований робочий день, а диспетчерові – 4.

У графіку надання відпусток зазначаються місяці, коли працівникові надаватиметься щорічна відпустка, і не встановлюється її тривалість.

Відповідно до статті 10 Закону № 504 власник зобов’язаний за три дні до початку відпустки виплатити працівникові заробітну плату за весь період відпустки (обраховується відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100).

Працівники відповідно до статей 11 і 12 Закону № 504 мають право за певних обставин подати власникові письмову заяву про перенесення щорічної відпустки на інший період або поділ її на частини.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки згідно зі статтею 24 Закону № 504 замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічних основної та додаткової відпусток не повинна бути меншою, ніж 24 календарних дні.

Звернути увагу 

Відповідно до статті 4 Закону № 504 до щорічних відпусток належать:

– основна відпустка (ст. 6);

– додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7);

– додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);

– інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 Закону № 504, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав установлює Кабінет Міністрів України (на сьогодні цей порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1290). 

 

Щорічна додаткова відпустка за бажанням працівника може надаватися одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, – 69 календарних днів. Щорічні основна та додаткова відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (ст. 10 Закону № 504).

При встановленні в колективному договорі щорічної додаткової відпустки працівникам та її наданні слід ураховувати норми пункту 2 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 505/96-ВР, а саме: «Зберегти відпустки раніше встановленої загальної тривалості за працівниками… які користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначена відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України, на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася».

Таким чином, якщо працівник продовжує працювати на підприємстві і йому законодавством, яке діяло до введення в дію Закону № 504, передбачалося, наприклад, 12 робочих днів щорічної відпустки + 12 робочих днів за роботу з ненормованим робочим днем, його щорічні основна і додаткова відпустки повинні в сумі бути не менше 28 календарних днів.

Перевести тривалість щорічних основної і додаткової відпусток з робочих у календарні дні можна за формулою, наведеною у роз’ясненнях Міністерства праці України «Щодо практичного застосування частини першої статті 5 та частини четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 12.12.97 р. № 10/2-493:

 

 

Nр.д. · 7 

Nк.д. 

_______, 

 

 

 

де Nк.д. – тривалість відпустки в календарних днях; Nр.д. – тривалість відпустки в робочих днях; 7 – тривалість тижня в календарних днях; 6 – тривалість тижня в робочих днях, за якою обчислювалася тривалість відпустки до прийняття Закону № 504.

Отже, тривалість щорічної основної і додаткової відпусток у наведеному прикладі становить 28 календарних днів.

Якщо працівник переводиться на інше місце роботи на цьому ж підприємстві чи новий працівник працевлаштовується на відповідну посаду, тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день визначається на загальних підставах з урахуванням норм Рекомендацій та колективного договору.

Таким чином, колективний договір підприємства встановлює для працівників з ненормованим робочим днем щорічну додаткову відпустку певної тривалості. Якщо надання щорічної додаткової відпустки не передбачено, робота в надурочний час повинна оплачуватися в подвійному розмірі за кожну годину понад встановлену законодавством норму. Це має бути відображено у відповідному наказі.

При дотриманні зазначених вимог роботодавці і працівники уникнуть трудових спорів та зауважень органів, які здійснюють контроль за дотриманням норм трудового законодавства, а також судових процесів.

У колективному договорі можна встановлювати додаткові порівняно із законодавством пільги для працівників за рахунок коштів підприємства, що передбачено статтею 91 КЗпП.

Матеріали до теми


Дві доплати одному працівникові: можливо чи ні?
Ситуація Одному працівникові планують встановити і доплату за суміщення посад, і доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Чи буде це правомірним?   ...
Кейс для кадровика. Чи може бути головою профспілки медичний директор лікарні?
Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі — Закон ...
Кейс для кадровика. Допомога по вагітності та пологах: як її виплата впливає на страховий стаж?
СИТУАЦІЯ Допомогу по вагітності та пологах виплачено в одному місяці. Як нараховувати страховий стаж?   РІШЕННЯ Оплачувана відпустка у зв’язку з ...