У листі від 22.03.2013 р. № 31-07230-16-27/9358 Мінфін вказав, що згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Тому якщо працівник структурного підрозділу, який у відповідності з трудовим договором (контрактом) є місцем його постійної роботи, для виконання службового доручення їде на інше підприємство або в інший структурний підрозділ свого підприємства, розташовані в іншому населеному пункті, така поїздка може бути оформлена як службове відрядження. При цьому повинні бути дотримані всі вимоги направлення в таке відрядження: видано відповідний наказ про відрядження, виплачені добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму житлового приміщення.
У листі зазначено, що якщо при здійсненні своїх безпосередніх обов’язків працівник виконує роботу, яка передбачає постійні поїздки на підвідомчій йому території, – такі поїздки не є службовими відрядженнями. При цьому такому працівникові можуть відшкодовуватися витрати на проїзд у порядку, встановленому постановою Каміна від 22.08.97 р. № 922 «Про відшкодування окремим категоріям працівників бюджетних установ та організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків». Враховуючи зазначене, рішення з оформлення поїздки працівника в якості службового відрядження приймається керівником виходячи з посадових обов’язків такого працівника, мети поїздки і т.д.
Одночасно Мінфін вказав, що норми Інструкції встановлюють порядок направлення у відрядження та відшкодування витрат, понесених у зв’язку з таким відрядженням, виключно для державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
