Можливості реалізації громадянами свого права на працевлаштування в Україні

Державні гарантії права на вибір громадянами професії та виду діяльності

Статтею 4 Закону № 803 передбачено державні гарантії працездатному населенню в працездатному віці в Україні, а саме:

– добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

– захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

– безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

– компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

– виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

– безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

– виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю та інших видів допомоги;

– включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

– надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявленим підприємствами.

Реалізація державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян здійснюється державною службою зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, підпорядковані службі зайнятості.

Основні напрями діяльності державної служби зайнятості

Державна служба зайнятості у межах своїх обов’язків і повноважень:

– аналізує і прогнозує попит та пропозиції на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

– консультує громадян, власників підприємств або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

– веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

– здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці і становище у сфері зайнятості населення;

– надає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи, а власникам підприємств або уповноваженим ними органам — у підборі необхідних працівників;

– організовує у разі потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

– надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуком високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

– реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову;

– бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Фінансування послуг, пов’язаних із забезпеченням зайнятості громадян

Послуги, пов’язані з працевлаштуванням громадян, надаються державною службою зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — Фонд), діяльність якого регулюється Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, законами № 803 і № 1533, а також статутом Фонду, який затверджується його правлінням.

Основним джерелом формування коштів Фонду є страхові внески страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених Законом № 1533 та іншими законодавчими актами.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, згідно зі статтею 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року № 2213-III, становлять:

– для роботодавців — 1,6 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, виплату доходу (прибутку) за договорами цивільно-правового характеру та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

– для найманих працівників, військовослужбовців — 0,6 % суми оплати праці, грошового забезпечення, що включає основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні й компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

– для юридичних та фізичних осіб, які використовують працю фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, — 2,2 % суми витрат на виплату доходу (прибутку);

– для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, — 2,2 % суми оподатковуваного доходу (прибутку).

Роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків.

Шляхи пошуку роботи громадянами

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися усі незайняті громадяни, у т. ч. інваліди та пенсіонери, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які хочуть змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Державна служба зайнятості здійснює пошук роботи громадянам відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідам, окрім того, — відповідно до рекомендацій Медико-соціальної експертної комісії, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань, і направляє їх на вільні робочі місця (вакантні посади), у т. ч. призначені для працевлаштування інвалідів, інформацію про які щомісяця подають центрам зайнятості підприємства.

У разі звернення громадян, які шукають роботу, безпосередньо до підприємства, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця роботодавець повинен поінформувати особу про наявність вакантних робочих місць (посад), у т. ч. з неповним робочим часом.

Можна також звернутися у пошуках роботи до приватних (комерційних) агенцій, які підбирають кваліфіковані кадри на замовлення фірм. Оскільки їх послуги є платними, громадянин повинен переконатися, що його не ошукають і за його гроші нададуть відповідні послуги. При цьому варто з’ясувати, чи має агенція ліцензію на здійснення такої діяльності, як давно вона на ринку праці, з якими роботодавцями співпрацює, поцікавитися актуальністю вакансій тощо.

Послуги, що надаються громадянам державною службою зайнятості

Відповідно до законів № 1533 і № 803 державна служба зайнятості надає такі види соціальних послуг, як:

– професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних і вищих навчальних закладах, зокрема у навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах;

– профорієнтація;

– пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, зокрема, через надання роботодавцеві дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

– інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Умови і порядок реєстрації громадян у державній службі зайнятості

Ті громадяни, які вирішили звернутися за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, можуть здійснювати пошук підходящої для себе роботи як за допомогою спеціаліста цієї служби, так і самостійно шляхом перегляду інформації про наявність вакансій, що розміщена в кожному центрі зайнятості на стендах і у татч-скрінах.

Також можна скористатися:

– інформаційно-довідковою інтерактивною багатоканальною телефонною системою за номером 0-800-50-50-600 (безкоштовно зі стаціонарного телефону);

– безкоштовною для клієнтів державної служби зайнятості соціальною послугою — мобільний сервіс «Пошук роботи»:

– відправивши SMS-повідомлення довільного змісту на номер 730;

– зателефонувавши зі свого мобільного телефону на номер 730;

– переглянувши інтернет-портал або WAP-портал державної служби зайнятості України.

Звичайно, громадяни, звертаючись до державної служби зайнятості, прагнуть у період пошуку для них підходящої роботи отримувати матеріальні виплати, передбачені законодавством на випадок безробіття. Але при цьому слід пам’ятати, що право на виплату допомоги по безробіттю мають лише ті громадяни, які в установленому порядку визнані безробітними.

Отже, для отримання соціальних послуг у повному обсязі громадянам необхідно спочатку зареєструватися у державній службі зайнятості такими, що шукають роботу.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 (далі — Порядок № 219).

Згідно з Порядком № 219 реєстрації підлягають незайняті громадяни, тобто такі, що не працюють як наймані працівники, не уклали договору цивільно-правового характеру, не одержують пенсії на пільгових умовах та не зареєстровані як фізичні особи — підприємці і звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.

Під час проведення реєстрації кожна особа за допомогою працівника центру зайнятості заповнює із застосуванням автоматизованої системи картку особи, що звернулася до центру зайнятості (далі — картка), у якій зазначаються її особисті дані (прізвище, ім’я та по батькові; зареєстроване місце проживання; число, місяць і рік народження, ідентифікаційний номер), останнє місце роботи або вид діяльності, визначений пунктом 3 статті 1 Закону № 803, підстава припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально, і засвідчує особистим підписом достовірність унесених до картки даних. Також особа має ознайомитися з пам’яткою «Ваші права — Ваші обов’язки». Форму картки та пам’ятки затверджує Міністерство праці та соціальної політики України.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, не мають права на реєстрацію як таких, що шукають роботу. Центр зайнятості здійснює облік цих осіб.

Під час прийому зазначених вище громадян працівник центру зайнятості проводить консультацію з питань пошуку підходящої роботи, ознайомлює їх з наявними вільними робочими місцями (вакантними посадами) як у регіоні, так і по Україні в цілому, пропонує взяти участь у масових заходах, які проводяться в центрі зайнятості з метою пошуку роботи, тощо, про що робить відповідний запис у картці.

До зайнятого населення в Україні, згідно з пунктом 3 статті 1 Закону № 803, належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

– працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;

– забезпечують себе роботою самостійно, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року № 742-IV (далі — Закон № 742);

– обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

– проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;

– проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

– працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Документи, що подають громадяни для реєстрації їх державною службою зайнятості

Реєстрація та облік громадян, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні, провадяться державною службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред’явлення ними паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби — також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту. Іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, подають посвідку на постійне проживання.

За відсутності трудової книжки громадянин, який уперше шукає роботу, повинен пред’явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а військовослужбовці, звільнені з військової служби, також військовий квиток.

Для реєстрації у державній службі зайнятості громадяни подають копії документів (трудової книжки, диплома або іншого документа про освіту), які зберігаються в їх особовій справі.

У разі неподання особами документів, необхідних для реєстрації (перереєстрації), у державній службі зайнятості їм надаються лише профорієнтаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Особливості реєстрації державною службою зайнятості окремих категорій громадян

Для реєстрації у державній службі зайнятості окремі категорії громадян, крім вищезазначених документів, пред’являють:

– випускники вищих навчальних закладів, що навчалися за державним замовленням і звернулися до державної служби зайнятості протягом року з дня закінчення навчання, — направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про надання можливості самостійного працевлаштування, типові форми яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» від 22 серпня 1996 року № 992;

– громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, — довідку про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства (сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства), видану цим підприємством (кооперативом, товариством);

– громадяни, які отримують пенсію відповідно до законодавства, — пенсійне посвідчення;

– колишні члени особистих селянських господарств, для яких така робота була основною, — довідку про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства, видану сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки.

Органи місцевого самоврядування, тобто сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки, видають громадянам — членам домогосподарства довідку довільної форми, в якій відображено членство в особистому селянському господарстві, виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства або припинення ведення особистого селянського господарства чи вихід з такого господарства.

Підстави припинення ведення особистого селянського господарства визначені статтею 11 цього Закону, до яких належать:

— рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

— якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

— припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України.

Статтею 8 Закону № 742 передбачено, що члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону № 803 належать до зайнятого населення за умови, що робота у цьому господарстві для них є основною. Такі члени особистого селянського господарства не підлягають реєстрації в державній службі зайнятості.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 219 ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для членів такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до державної служби зайнятості, вони провадили лише діяльність, пов’язану з веденням особистого селянського господарства, чи одночасно працювали на умовах найму, чи займалися видом діяльності, визначеним пунктом 3 статті 1 Закону № 803 (зокрема, здійснювали підприємницьку діяльність, виконували свої обов’язки як обрана або призначена особа на платній основі, проходили військову або невійськову (альтернативну) службу, навчалися у загальноосвітніх або вищих навчальних закладах тощо), менше 26 календарних тижнів.

Враховуючи те, що особа протягом 12 місяців, які передували дню звернення до державної служби зайнятості, перебувала в трудових відносинах на умовах найму менше 26 календарних тижнів, основним місцем роботи для неї є ведення особистого селянського господарства, тому вона не підлягає реєстрації у державній службі зайнятості як така, що шукає роботу, і їй будуть надаватися лише консультаційні послуги, пов’язані з пошуком для неї підходящої роботи.

Що стосується фізичних осіб — підприємців, то вони мають право на реєстрацію у державній службі зайнятості лише після державної реєстрації припинення їх підприємницької діяльності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV.

Такий громадянин належить до категорії зайнятого населення і до внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця не підлягає реєстрації в державній службі зайнятості.

Громадяни, які бажають отримати додаткові гарантії щодо працевлаштування, передбачені законодавством, пред’являють такі документи:

– інваліди — посвідчення інваліда, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та індивідуальну програму реабілітації;

– громадяни, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, — довідку з установи, в якій особа відбувала покарання або проходила примусове лікування (не пізніше ніж протягом календарного року з дня звільнення);

– діти-сироти, які залишилися без піклування батьків, — довідку з органу опіки та піклування;

– жінки, які мають дітей віком до шести років, — копію свідоцтва про народження дитини;

– одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, — довідку з органу соціального захисту про підтвердження, що зазначена особа є одинокою матір’ю, копії свідоцтва про народження та посвідчення дитини-інваліда.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові і здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють і зареєстровані як такі, що шукають роботу (ст. 2 Закону № 803).

Громадянами, які вперше шукають роботу, вважаються особи, котрі на момент реєстрації у державній службі зайнятості не працювали за наймом, не виконували робіт (не надавали послуг) згідно з цивільно-правовими договорами або не забезпечували себе роботою самостійно, у т. ч. випускники середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і вищих навчальних закладів та військовослужбовці строкової служби, звільнені із служби (п. 3 Порядку № 219).

Випускники — це особи, які закінчили навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах і до звернення в державну службу зайнятості не працювали за наймом, не виконували робіт (не надавали послуг) згідно з цивільно-правовими договорами або не забезпечували себе роботою самостійно за набутим фахом і звернулися до державної служби зайнятості протягом року після закінчення навчання (п. 3 Порядку № 219).

Членами особистих селянських господарств, відповідно до Закону № 742, є фізичні особи, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна для його ведення.

Продовження в наступних номерах