Оплата праці потребує нових підходів
Питання особливостей трудового законодавства України в розрізі виникнення заборгованості на підприємствах.
Заборгованість з виплати заробітної плати, є мабуть найболючішою проблемою, яка може виникнути на підприємстві, а шляхи вирішення цієї проблеми просто відсутні. Роботодавець, фактично зіштовхується з парадоксом, який вже давно існує в нашому законодавстві.
Стаття 115 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) визначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Якщо більш детально почати розбирати цю статтю, то в першу чергу необхідно виділити, що ця стаття є імперативною нормою, тобто вона є обов’язковою до виконання для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Недотримання норм цієї статті, може тягнути за собою, як адміністративну так й кримінальну відповідальність, в залежності від форми правопорушення. Вона визначає, що роботодавець повинен виплачувати заробітну плату у строки, вказані в статті 115 КЗпП України, в незалежності від обставин які виникають на підприємстві і незалежно від форми існування такого підприємства. Для прикладу, можна узяти цікаві випадки з практиці.
Наприклад, існує Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа», яке займається встановленням та налаштуванням радіаторів для дому, та по суті своєї є самоокупним підприємством, яке існує тільки за рахунок заказів. В товаристві офіційно працює чотири чоловіка, які отримують заробітну плату на карточку через банк. Кількість заказів у них, напряму залежить від пори року, тому в червні, наприклад, доходу в них може зовсім не бути.
Але, Товариство повинно дотримуватись частини 1 та 2 статті 115 КЗпП України, а також частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці», яка передбачає, що заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. та в незалежності від обставин, виплачувати заробітну плату щомісячно та в строки вказані законодавством.
При перевірці даного Товариства, було виявлені порушення строків за частиною 1 та 2 статті 115 КЗпП України, та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці», які полягали у виплаті заробітної плати, один раз на місяць, що тягнуло за собою адміністративну відповідальність. Був винесений припис та складений протокол, який в свою чергу був направлений до Суду відповідного району, де в подальшому було винесено Постанову, про накладання адміністративного штрафу, у розмірі 510 грн.
Тобто, по суті підприємство одним своїм існуванням, вже порушувало трудове законодавство України, банально не маючи стабільного доходу від заказів. Для більш чіткого порівняння ситуації, можна навести наступний приклад.
На Товаристві з обмеженою відповідальністю «Зоря», укладений договір з великою іноземною Компанією, яка зобов’язується повністю фінансувати Товариство в обмін на послуги певного характеру. В даному випадку, виплата заробітної плати на Товаристві, напряму залежить від надходження до бюджету коштів іноземної Компанії. Треба також зазначити, що існує ще одна угода, укладена між ТОВ «Зоря» та Україною, щодо співпраці з Товариством в розрізі розвитку вітчизняного ринку послуг та приваблення іноземних інвестицій.
При перевірці даного Товариства, було виявлено заборгованість з виплати заробітної плати, причиною якої, стала затримка при надходженні коштів від іноземної Компанії, та відсутність грошової допомоги від держави у зв’язку з відсутністю коштів в бюджеті. Були виявлені не першочергові платежі, направленні на сплату за користування енергопостачанням, оренди приміщення, закупки товару, тощо.
Це стало порушенням частини 1 та 2 статті 115 КЗпП України, частини 5 статті 97 КЗпП України та частини 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці», які передбачають, що оплата працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці. В порушення вищезазначених вимог, при наявності заборгованості з виплати заробітної плати, підприємством здійснювались інші платежі не направленні на погашення заборгованості.
За результатами перевірки, матеріали справи були передані до прокуратури відповідного району, з метою порушення кримінальної справи за статтею 175 Кримінально кодексу України. Яка передбачає накладення штрафу від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат.
За результатом розгляду справи, прокуратурою було винесено подання, яке передбачало усунення виявлених порушень в строк до одного місяця, яке в іншому випадку передбачало порушення кримінальної справи за вище зазначеною статтею.
Тобто, знову ж таки, Товариство повністю залежало від іноземних інвестицій, та навіть мало підтримку з боку держави, але незважаючи на це, за статтею 97 КЗпП України та статтею 15 Закону України «Про оплату праці», це усе рівно стало порушенням законодавства про працю, наслідком якої стало порушення кримінальної справи проти директора ТОВ «Зоря», та арешту усіх належних йому рахунків.
Для більш детальної картини, можна узяти як приклад перевірку Державного підприємства «Буран», яке напряму фінансується з державного бюджету України, та існує лише за рахунок цих надходжень.
На підприємстві працює більше 100 людей, частина яких, отримують заробітну плату через банківські картки, а інша частина – через касу. При перевірці було встановлено порушення частини 1 та 2 ст. 115 КЗпП України, частини 5 статті 97 КЗпП України та частини 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці».
Тут треба виділити абсурд усієї ситуації, та замкнений круг подій пов’язаний з трудовим законодавством України як в цілому, так і законодавством України в загальному розумінні. Держава сама себе наказує за те, що не платить, знову ж таки, сама собі заробітну плату. Тобто, я як представник органу державної влади, виїжджаю на перевірку до державного підприємства «Буран», де фіксую порушення трудового законодавства, в частині заборгованості по виплаті заробітної плати та порушення строків її виплати. Причиною якої, стала відсутність коштів у державному бюджеті України, та послідуюча несвоєчасність перерахування коштів на рахунок державного підприємства «Буран».
За результатами перевірки було винесено припис про усунення порушень трудового законодавства, а матеріали перевірки направлено до прокуратури відповідного району міста Києва для вирішення питання про притягнення директора ДП «Буран» до кримінальної відповідальності за статтею 175 Кримінального кодексу України.
Хотілось ще б зазначити, колізію в деяких нормах законодавства України, в частині першочергових виплат на підприємстві, яке має заборгованість з виплати заробітної плати.
Так, наприклад, в частині 5 статті 97 КЗпП України та частині 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» йде чітке визначення, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Але у статті 112 Цивільного кодексу України сказано, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи, в першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.
Тобто, тут йде спірне питання, якщо підприємство ліквідується, і є фінансова можливість розрахуватися з боргами які залишилися, то в якому порядку задовольняти ці вимоги. Якщо за статтею 112 Цивільного кодексу України, то це буде не першочерговість платежів, а якщо за статтею 97 КЗпП України та статтею 15 Закону України «Про оплату праці», то це буде порушення цивільного законодавства України.
З вище сказаного, можна зробити висновок, що норми трудового законодавства України, є застарілими, та такими, що мають ряд недоліків при застосуванні їх на практиці, і не можуть в повному обсязі захистити права громадян, а навіть навпаки, можуть завдати шкоди. Основна проблема, на мою думку, полягає в тому, що відсутній точний механізм застосування норм трудового законодавства, в залежності від виду товариства, сфери її діяльності, напрямку розвитку економіки, як в цілому так і в загальному розумінні.
