Працівник з 12 грудня 2025 року до 21 грудня 2025 року перебував на «лікарняному». Вироком апеляційного суду від 17 грудня 2025 року цього працівника визнано винним у скоєнні злочину та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Він підлягає звільненню за пунктом 7 частини першої статті 36 КЗпП. Згідно зі статтею 36 КЗпП у випадках, передбачених пунктами 7, 71 і 73 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у 3-денний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Копію вироку підприємство на сьогодні не отримало. Якою датою потрібно буде звільнити працівника після того, як підприємство отримає копію вироку (яку дату ставити в наказі про звільнення)?
Правове обґрунтування підстави звільнення
У пункті 7 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що підставою для припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.
КЗпП містить й інші норми, якими передбачено звільнення працівника на підставі рішення суду. Наведемо декілька підстав.
ПІДСТАВА 1. Пункт 71 частини першої статті 36 КЗпП — укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення.
ПІДСТАВА 2. Пункт 73 частини першої статті 36 КЗпП — набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках.
ПІДСТАВА 3. Пункт 8 частини першої статті 40 КЗпП — вчинення за місцем роботи викрадення (в т. ч. дрібного) майна роботодавця, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення.
ПІДСТАВА 4. Пункт 12 частини першої статті 40 КЗпП — вчинення працівником мобінгу (цькування), встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили.
ПІДСТАВА 5. Пункт 13 частини першої статті 40 КЗпП — набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України.
Кожна з перелічених підстав для звільнення передбачає конкретне правопорушення, за яке працівник має бути притягнутим до відповідальності.
На відміну від інших підстав, пункт 7 частини першої статті 36 КЗпП не передбачає конкретного правопорушення і не обов’язково дії працівника мають бути пов’язаними з трудовою діяльність.
Однак обов’язковою умовою застосування пункт 7 частини першої статті 36 КЗпП є притягнення працівника до відповідальності у вигляді позбавлення волі або іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.
Радимо прочитати: «Звільнення за прогул з посади державної служби»
До покарань (крім позбавлення волі), які виключають можливість продовження роботи, можна віднести:
- обмеження волі, яке не дозволяє виконувати роботу,
- звільнення з посади,
- заборона займати певні посади або займатися певною діяльністю;
- виправні роботи не за місцем роботи
Звернемося до Кримінального кодексу України (далі — ККУ).
Відповідно до статті 51 ККУ до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
21) позбавлення державної нагороди України;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
71) пробаційний нагляд;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Покарання може бути як основним, так і додатковим.
Основним покарання є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, пробаційний нагляд, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі (ст. 52 ККУ).
Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України, конфіскація майна (ст. 52 ККУ).
Штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як при основном, так і при додатковому покаранні.
Проте звільнення за пунктом 7 частини 1 статті 36 КЗпП не може мати місця у разі застосування до засудженого працівника умовного звільнення від відбування покарання з випробуванням, крім випадків, коли судом призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 77 ККУ).
Також не може бути підставою для припинення трудового договору за пунктом 7 частини першої статті 36 КЗпП застосування до працівника, обвинувачуваного у скоєнні злочину, запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою.
Вам також може бути цікаво: «Онлайн-звільнення без роботодавця: Мінекономіки тестує нову цифрову послугу»
Набуття вироком суду законної сили
Відповідно до статті 532 ККУ вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ККУ, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.
Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Отже, підставою для припинення трудового договору є саме набрання вироком суду законної сили.
Саме по собі винесення обвинувального вироку, яким призначене покарання, що перешкоджає продовженню роботи, не є підставою для звільнення.
Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ст. 533 ККУ).
Отже, припинити трудові відносини з працівником, якого вироком суду засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи, є обов’язком роботодавця.
У результаті оскарження бути скасований обвинувальний вирок може та ухвалений виправдувальний вирок, або, за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати може бути винесено постанову (ухвалу) про закриття кримінального провадження.
У такому разі відповідно до статей 6 та 7 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв’язку з незаконним засудженням, має бути поновлений на колишній роботі (посаді).
Якщо поновити працівника неможливо (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі / посаді), йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу.
Спробуйте безплатний доступ до онлайн-системи «КАДРИ.UA» та отримайте готові практичні рішення для будь-якої кадрової ситуації.
Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Роботодавець видає наказ (розпорядження) про визнання недійсним наказу (розпорядження), згідно з яким працівник звільнений з роботи (посади) у зв’язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, та подаються для внесення в порядку, встановленому Пенсійним фондом України (далі — ПФУ) за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відомості про визнання недійсним запису про звільнення з роботи (посади) у зв’язку з незаконним засудженням або відсторонення від посади у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
На вимогу працівника роботодавець у 3-денний строк з дня звернення видає йому копію наказу (розпорядження) про визнання недійсним наказу (розпорядження), згідно з яким його звільнено з роботи (посади) у зв’язку з незаконним засудженням.
Термін відбуття покарання у зв’язку з незаконним притягнення до кримінальної відповідальності зараховується:
- до загального трудового стажу;
- до стажу роботи за спеціальністю;
- стажу державної служби;
- безперервного стажу…
Повна версія статті Марини Вруцької — в онлайн-системі КАДРИ.UA.
Джерело: КАДРИ.UA
