Про деякі пільги військовослужбовцям (у запитаннях і відповідях)


Чи надається військовослужбовцеві — батьку дитини відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку?

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї.

Звернути увагу

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини (ст. 141 Сімейного кодексу України).

Держава створює умови для материнства і батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі — Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 504 після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно з частиною третьою зазначеної статті ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону № 504 особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку в установленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Отже, нормами Закону № 504 військовослужбовцеві — батьку дитини (крім військовослужбовців строкової військової служби) не заборонено використовувати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за умови дотримання вимог частини четвертої статті 20 цього Закону.

Як свідчить практика, на підставі наведених вище норм військовослужбовцям — батькам дітей надаються відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Водночас слід враховувати вимоги статті 12 Закону № 2011, згідно з якою військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Так, на нашу думку, пункт 5 статті 11 Закону № 2011 містить обмеження щодо військовослужбовців — батьків дітей. Згідно з наведеною нормою військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків із числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування в лікувальному закладі охорони здоров’я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Таким чином, Законом № 2011 чітко визначено випадки, коли на батьків із числа військовослужбовців поширюються пільги. На те, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є пільгою, прямо вказує норма Конституції України, якою встановлено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Крім того, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які перебувають на службі у Збройних Силах України.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов’язки і відповідальність. Крім цього, до військовослужбовців у випадках, передбачених Конституцією України, у законодавчому порядку запроваджено певні обмеження окремих конституційних прав і свобод.

Враховуючи вищезазначене, вважаємо, що законодавство з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов’язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме: якщо відсутнє материнське піклування про дітей. Разом з тим жінка може скористатися своїм правом у будь-якому випадку.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань військового обов’язку і військової служби» від 11 травня 2007 року № 1014-V (далі — Закон № 1014) цей Закон набуває чинності з дня його опублікування (з 20 червня 2007 року).

Кабінет Міністрів України мав у тримісячний термін з дня набуття чинності Законом № 1014 розробити нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону, забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність до вищезазначених Законів. Тому було б логічно, аби порядок реалізації норм Закону № 1014 був більш детально визначений після затвердження Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України або в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170.

Що стосується інших військових формувань — порядок реалізації норм Закону № 1014 мав би бути більш детально визначений при внесенні змін до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001, та прийнятті інших нормативно-правових документів, які регулюють питання надання відпусток військовослужбовцям.

Проте на сьогодні зазначене питання на рівні підзаконних, відомчих нормативно-правових актів не врегульовано. Відповідно керуватися при наданні військовослужбовцеві — батькові дитини відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку потрібно безпосередньо законом.

Чи передбачено чинним законодавством надання військовослужбовцям, які несуть бойове чергування, додаткових щорічних відпусток?

Статтею 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі — Закон № 2011) у редакції 1991 року було передбачено надання військовослужбовцям за особливий характер служби, а також зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці додаткових відпусток із збереженням матеріального забезпечення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З 20 червня 2007 року набула чинності нова редакція статті 101 Закону № 2011. Пунктом 4 цієї статті встановлено, що військовослужбовцям, виконання обов’язків військової служби яких пов’язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров’я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов’язків військової служби яких пов’язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров’я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна норма міститься у пункті 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі — Положення № 1153).

Так, відповідно до пункту 180 Положення № 1153 військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, надається додаткова відпустка за виконання обов’язків військової служби, яке пов’язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров’я.

На сьогодні Кабінетом Міністрів України не визначено порядку надання щорічних додаткових відпусток за особливий характер служби.

Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Разом з тим пунктом 3 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2012-XII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність до вимог зазначеного Закону застосовують акти законодавства України і колишнього СРСР, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Директивою Головнокомандувача Військами протиповітряної оборони СРСР від 12 липня 1988 року № ДГК-03 до військ було доведено Перелік пільг військовослужбовцям, які несуть бойове чергування (далі — Перелік). Так, пунктом 3 цього Переліку передбачено надання їм щорічної додаткової відпустки у зв’язку з несенням бойового чергування понад загальну тривалість щорічної основної відпустки. Підставою для надання такої пільги, як зазначено у Директиві, є накази Міністра оборони СРСР від 8 грудня 1976 року № 0249 та від 6 квітня 1985 року № 100 (далі — накази № 0249 і № 100).

Наказом № 0249 затверджено «Перечень должностей, замещение которых даёт право на предоставление очередного отпуска продолжительностью до 45 суток лицам офицерского состава, прапорщикам, мичманам и военнослужащим сверхсрочной службы».

Відповідно до пункту 20 Переліку обчислення тривалості чергової відпустки військовослужбовцям, які несуть бойове чергування у підземних, заглиблених, обвалованих спорудах командних пунктів, передавальних та приймальних радіоцентрів, здійснюється за кількістю діб чергування у підземних спорудах за 12 місяців, що передують наданню відпустки, із розрахунку: 1 доба додаткової відпустки (понад 30 діб) за кожні 6 діб чергувань.

Таким чином, вважаємо, що тимчасово до визначення Кабінетом Міністрів України переліку місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов’язків військової служби на яких пов’язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров’я, та порядку надання і тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах є достатньо правових підстав для надання військовослужбовцям, які несуть бойове чергування у підземних, заглиблених, обвалованих спорудах командних пунктів, передавальних та приймальних радіоцентрів, щорічної додаткової відпустки в порядку, передбаченому наказами № 0249 і № 100.

Чи застосовуються до військовослужбовців положення постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці»?

Відповідно до пункту 4 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі — Закон № 2011) військовослужбовцям, виконання обов’язків військової служби яких пов’язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров’я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов’язків військової служби на яких пов’язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров’я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Сьогодні згідно з дорученням Кабінету Міністрів України в Міністерстві оборони України триває робота щодо опрацювання постанови Кабінету Міністрів України, яка має врегулювати порядок надання і тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці. Варто зауважити, що це питання розглядається вже протягом кількох років, але безрезультатно.

Разом з тим на загальнодержавному рівні врегульовано питання щодо надання додаткових відпусток за особливий характер праці та за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, зокрема:

постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 затверджено Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (далі — Постанова № 1290);

спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року № 383/55 затверджено Показники та критерії умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на їх здоров’я шкідливих виробничих факторів;

наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16 затверджено Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці.

Проте стверджувати про наявність на цей час юридичних підстав для надання військовослужбовцям певних спеціальностей відпусток, передбачених пунктом 4 статті 101 Закону № 2011, не можна, зважаючи на таке.

Пунктом 8 статті 101 Закону № 2011 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР. Проте до зазначених не належать відпустки, передбачені статтями 7 та 8 Закону № 504, на виконання яких видано Постанову № 1290.

Закон № 2011 належить до спеціального законодавства і, відповідно, для його реалізації видаються спеціальні підзаконні нормативно-правові акти, одним із яких має стати проект постанови Кабінету Міністрів України, робота над яким триває.

Таким чином, застосування Постанови № 1290 до військовослужбовців є порушенням чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при тимчасовій втраті працездатності листки непрацездатності оплачуються дружинам (чоловікам) військовослужбовців у розмірі 100 % середньомісячної заробітної плати незалежно від страхового стажу. На останньому місці роботи листки непрацездатності дружині військовослужбовця оплачуються у розмірі 50 % середньомісячної заробітної плати, що суперечить вимогам зазначеного вище законодавчого акта. Організація згодна їх оплачувати у розмірі 100 % середньомісячної заробітної плати незалежно від страхового стажу за умови, що Міністерство оборони України надаватиме відповідні компенсації. Як здійснюється оплата листка непрацездатності військовослужбовцям?

Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності визначається залежно від страхового стажу за нормами, передбаченими статтею 37 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі — Закон № 2240). Ця стаття містить вичерпний перелік застрахованих осіб, яким допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується в розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу. Дружин (чоловіків) військовослужбовців у цьому переліку нема.

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 2240 до приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону № 2240. На сьогодні іншого порядку розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності чинним законодавством не передбачено.

З огляду на викладене, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) дружинам військовослужбовців надається у розмірі, встановленому законом, залежно від страхового стажу:

– до п’яти років — 60 % середньої заробітної плати (доходу);

– від п’яти до восьми років — 80 % середньої заробітної плати (доходу);

– вісім і більше років — 100 % середньої заробітної плати (доходу).

При цьому слід зауважити, що за захистом порушених, на думку заявниці, прав вона може звертатися в установленому порядку до суду.

Який порядок звільнення військовослужбовця від виконання службових обов’язків у зв’язку з хворобою дитини, котра на підставі медичного висновку потребує догляду?

Згідно з частиною 5 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі — Закон № 2011) військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства.

Відповідно до статті 64 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII при неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім’ї, який доглядає за дитиною, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування в установленому порядку.

Статтею 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі — Закон № 2240) визначено страхові випадки, умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності (зокрема, у зв’язку з необхідністю догляду за хворою дитиною) та тривалість її виплати.

Слід зазначити, що військовослужбовці не є застрахованими особами відповідно до Закону № 2240, витрати на їх матеріальне і соціальне забезпечення здійснюються за рахунок державного бюджету.

Таким чином, військовослужбовець-жінка має право на отримання грошового забезпечення за час звільнення її від виконання службових обов’язків у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, протягом якого дитина (за висновком лікаря) потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів. Якщо дитина потребує стаціонарного лікування — за весь час перебування її в стаціонарі разом з хворою дитиною.

Відповідно до статті 51 Закону № 2240 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі визначені Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 року № 455 (далі — Інструкція № 455).

Так, підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 Інструкції № 455 встановлено, що листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у т. ч. в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

Згідно з пунктами 3.2–3.4 Інструкції № 455 для догляду за дорослим членом сім’ї та хворою дитиною, старшою 14 років, при лікуванні в амбулаторно-поліклінічних умовах листок непрацездатності видається на термін до трьох днів. Як виняток, залежно від важкості перебігу захворювання та побутових умов, цей термін може бути продовжено за рішенням лікарсько-консультативної комісії, а в разі її відсутності — головного лікаря, але не більше ніж на 7 календарних днів.

Для догляду за хворою дитиною віком до 14 років листок непрацездатності видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше ніж на 14 календарних днів, а для догляду за дитиною, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, — на весь період її хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування.

Якщо дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого законодавством України, видається довідка за формою, встановленою Міністерством охорони здоров’я України (форма № 138/0).

Довідка про догляд за хворою дитиною видається до одужання дитини від гострого захворювання або досягнення ремісії у разі загострення хронічного захворювання, з продовженням у порядку, передбаченому пунктом 2.2 Інструкції № 455 (при втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 10 календарних днів.

Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка непрацездатності до 30 днів здійснюється лікуючим лікарем спільно із завідувачем відділення, а надалі — ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу, після комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше одного разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пунктів 3.8–3.10 Інструкції № 455 у разі стаціонарного лікування дітей віком до 6 років одному із працюючих членів сім’ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, видається листок непрацездатності на весь період перебування в стаціонарі разом із дитиною.

Після виписки дитини із стаціонару в гострому періоді захворювання листок непрацездатності видається або продовжується до одужання дитини, але в межах установленого терміну з урахуванням днів листка непрацездатності, що був виданий для догляду за дитиною до стаціонарного лікування.

Звернути увагу

У разі стаціонарного лікування важкохворих дітей старшого віку (6–14 років) листок непрацездатності видається одному із працюючих членів сім’ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, на період, коли за висновком ЛКК дитина потребує індивідуального догляду.

Враховуючи вищезазначене, військовослужбовці-жінки мають право на отримання грошового забезпечення за час звільнення їх від виконання службових обов’язків у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів, а якщо дитина потребує стаціонарного лікування — за весь час перебування її в стаціонарі разом із хворою дитиною.

Отже, військовослужбовці-жінки на підставі документів, передбачених Інструкцією № 455, звільняються від виконання службових обов’язків у зв’язку із хворобою дитини, яка потребує стороннього догляду, та вважаються, на нашу думку, звільненими від виконання службових обов’язків у зв’язку з хворобою.

Згідно з частиною 2 статті 257 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, про звільнення від виконання службових обов’язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.

Наказ може містити таке формулювання: «Звільнити (військове звання, прізвище, ім’я, по-батькові військовослужбовця-жінки) від виконання службових обов’язків у зв’язку з доглядом за хворою дитиною строком на ________ днів з ________ по ________ (зазначити строк, вказаний у документах, виданих лікарем згідно з Інструкцією № 455; у разі його продовження видається новий наказ). Підстава: рапорт військовослужбовця-жінки; документи закладу охорони здоров’я».

Який порядок надання військовослужбовцям та працівникам Збройних Сил України соціальної відпустки за минулі роки?

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII установлено, що військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства.

Як зазначалося вище, військовослужбовцям соціальні відпустки надаються згідно із Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Відповідно до статті 19 Закону № 504 жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у т. ч. й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

У роз’ясненні, наданому Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 14 квітня 2008 року № 235/0/15-08/13, щодо застосування статті 19 Закону № 504 зазначено що, якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому виплачується компенсація за всі невикористані дні відпусток (ст. 24 Закону № 504).

Звернути увагу

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей.

Слід зазначити, що роз’яснення не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України, а тому мають необов’язковий (рекомендаційний) характер.

На нашу думку, при прийнятті рішення щодо перенесення додаткової оплачуваної соціальної відпустки військовослужбовця-жінки на інший період варто з’ясувати причини такого перенесення. Разом з тим усі без винятку військовослужбовці мають право на щорічну відпустку, а жінки, які виховують двох і більше дітей віком до 15 років, — на додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів.

Звернути увагу

Право на відпустки є таким самим невід’ємним правом кожного військовослужбовця, як і право на працю та отримання грошового забезпечення.

Відповідно до частини сьомої статті 20 Закону № 504 додаткові соціальні відпустки переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону. В останній перераховано випадки, у яких можливе перенесення щорічної відпустки на інший період або її продовження. Тобто цю норму можна застосовувати і до додаткової соціальної відпустки. Так, додаткова соціальна відпустка на вимогу працівника (військовослужбовця) має бути перенесена на інший період у разі:

– порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки;

– несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівникові за час цієї відпустки, а саме невиплати її за три дні до відпустки (частина сьома ст. 20 та частина перша ст. 21 Закону № 504).

Додаткова соціальна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена також у разі:

– тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку;

– виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

– настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

– збігу додаткової соціальної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням (частина сьома ст. 20 Закону № 504).

Звернути увагу

У разі перенесення додаткової соціальної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина додаткової соціальної відпустки надається після закінчення дії цих причин або за згодою сторін переноситься на інший період (частина сьома ст. 20 Закону № 504).

Матеріали до теми


Щомісячні страхові виплати ФССУ в серпні: яку суму вже перераховано
Щомісячні страхові виплати від Фонду соціального страхування України впродовж серпня вже отримали майже 47 тисяч потерпілих на виробництві й членів ...
Скільки працівників постраждало внаслідок бойових дій: нові дані
З початку війни внаслідок бойових дій на підприємствах України зафіксовано 243 випадки травмування та/або смерті працівників, більшість із яких групові. ...
Інформація щодо ЄІССС: що варто знати
З метою успішної цифровізації соціальної сфери й надання якісніших соціальних послуг населенню продовжує тривати дослідно-промислова експлуатація Єдиної інформаційної системи соціальної ...
«Декретна» допомога жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Кожна працевлаштована жінка має право на отримання від Фонду соціального страхування України (далі — ФССУ) допомоги по вагітності та пологах ...