На практиці трапляються випадки, коли працівникам доручають додаткові завдання й обов’язки у межах різних, на їх думку, професій. Це породжує невдоволення працівників, що може призвести до колективно-трудових спорів або навіть до їх звільнення.
Аби уникнути непорозумінь, слід визначитися з основними категоріями, якими оперують при зміні умов праці, зокрема й розширенні трудових завдань у посадових (робочих) інструкціях працівників, а саме: «спеціальність», «кваліфікація» і «професія». Зауважимо, що в цьому випадку йдеться не про суміщення й сумісництво професій, а саме про розширення посадових (робочих) інструкцій працівників у межах трудового законодавства.
Так, у Загальних положеннях Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуску 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі — Загальні положення), зокрема, зазначено, що у разі потреби завдання та обов’язки, які містяться у типовій кваліфікаційній характеристиці певної посади, можуть бути розподілені між окремими виконавцями або коло завдань та обов’язків окремих працівників може бути розширено з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп посад, однакових за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації.
Оскільки окремі кваліфікаційні характеристики робітників містять лише основні або типові завдання та обов’язки, роботодавець може доповнювати робочі інструкції видами робіт, які входять до складу технологічних карт, інструкцій, інших нормативних документів і визначені трудовим договором, — за умови додержання правил охорони праці, санітарних норм і вимог безпеки виконання робіт.
До посадових (робочих) інструкцій можуть бути внесені зміни й доповнення лише на підставі наказу керівника підприємства, установи, організації (далі — підприємство) за згодою працівника. Наказ про внесення змін (доповнень) до посадової інструкції видають у разі перерозподілу обов’язків між працівниками у зв’язку зі скороченням чисельності, раціональним розподілом праці. У разі зміни назви підприємства, структурного підрозділу або посади до посадових (робочих) інструкцій вносять відповідні зміни.
У Загальних положеннях також зазначено, що робітник більш високої кваліфікації, окрім робіт, зазначених у кваліфікаційній характеристиці присвоєного йому розряду (класу, групи тощо), повинен володіти знаннями, навичками й вмінням виконувати роботи, передбачені кваліфікаційними характеристиками робітників нижчої кваліфікації цієї ж самої професії. Тому роботи, наведені у кваліфікаційних характеристиках нижчих розрядів, як правило, не зазначаються.
Таким чином, у разі змін в організації праці роботодавець може доручити працівникові додаткові роботи в межах однієї спеціальності (кваліфікації). Що ж мається на увазі під поняттями «спеціальність» і «кваліфікація»?
Кваліфікація — ступінь придатності, підготовленості до якого-небудь виду праці (рівень придатності для виконання певної роботи).
Спеціальність — окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін.; сфера чиєїсь діяльності або вивчення чого-небудь.
Професія — рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок, вміння і є для кого-небудь джерелом існування.
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ І КВАЛІФІКАЦІЯ
Слід зазначити, що поняття «кваліфікація» і «спеціальність» є зазвичай дефініціями системи освіти, тоді як «професія» застосовується здебільшого в системі соціально-трудових відносин, і на ринку праці зокрема.
Так, поняття «спеціальність» не слід плутати з поняттям «фах», оскільки перше вживається лише як різновид галузі знань за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший спеціаліст, спеціаліст і магістр (для бакалаврів — напрям підготовки). Спеціальності як такі затверджено постановами Кабінету Міністрів України, а саме:
- «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста» від 20 червня 2007 року № 839;
- «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра» від 27 серпня 2010 року № 787.
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-III (далі — Закон № 2984) вища освіта — рівень освіти, який здобуває особа у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Тобто кінцевим результатом вищої освіти має бути присудження випускникові певної кваліфікації. Разом з тим законодавець визначає кваліфікацію через професійні назви робіт (ст. 12 вказаного вище Закону). Нагадаємо, що професійні назви робіт містяться в Національному класифікаторі України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (далі — КП).
Таким чином, якщо йдеться про кваліфікацію, слід мати на увазі здобуту кваліфікацію у вищому навчальному закладі. Зазвичай вищі навчальні заклади вказують кваліфікацію (назву професії) у додатку до диплома. Разом з тим у наказі Міністерства освіти і науки України «Про запровадження у вищих навчальних закладах України Європейської кредитно-трансферної системи» від 16 жовтня 2009 року № 943 передбачено видання студентам додатка до диплома європейського зразка. У Рекомендаціях Міністерства освіти і науки України щодо заповнення Додатка до диплома європейського зразка у вищих навчальних закладах України від 10 червня 2010 року № 1/9-409 зазначено, що назва кваліфікації формується з назви освітньо-кваліфікаційного рівня і напряму підготовки (для бакалаврів) або назви освітньо-кваліфікаційного рівня і спеціальності (для інших освітньо-кваліфікаційних рівнів). Назва кваліфікації має відповідати затвердженим галузевим стандартам вищої освіти (освітньо-кваліфікаційній характеристиці, освітньо-професійній програмі підготовки, навчальному плану). Допускається окремо вказувати назву професійної кваліфікації відповідно до КП, наприклад, «Технік-лаборант».
Отже, якщо в додатку до диплома працівника зазначено кілька професій, наприклад, кваліфікація «Соціолог. Викладач соціології», то межами такої кваліфікації і будуть вказані професії. Іншими словами, розширювати посадову інструкцію викладача соціології можна додатковими трудовими обов’язками соціолога і навпаки, але ж, знову-таки, за згодою відповідного працівника.
Якщо назвою кваліфікації є назва освітньо-кваліфікаційного рівня із додаванням здобутої спеціальності (напряму підготовки), наприклад «Магістр з видавничої справи та редагування», роботодавець має ширші можливості для доручення працівникові додаткових видів робіт, що урізноманітнить діяльність працівника. Оскільки кваліфікаційні характеристики містяться в галузевих випусках ДКХП, то логічно використовувати відповідний галузевий випуск ДКХП, наприклад Випуск 18 «Видавнича справа». До магістрів з видавничої справи та редагування не висувається вимога про наявність стажу роботи за посадами:
- «Редактор І категорії»;
- «Редактор з рецензування І категорії»;
- «Редактор карт І категорії»;
- «Редактор карт технічний І категорії»;
- «Редактор літературний І категорії»;
- «Редактор науковий І категорії»;
- «Редактор-перекладач І категорії»;
- «Редактор технічний І категорії»;
- «Редактор художній І категорії»;
- «Технолог-видавець І категорії».
Слід зазначити, що відповідні назви професій використовуються у Випуску 18 ДКХП у розширеному вигляді, тобто саме таких редакцій у КП нема.
Таким чином, роботодавець може розширити завдання та обов’язки, скажімо, редактора І категорії, доповнюючи їх деякими трудовими функціями, наприклад, технолога-видавця І категорії.
Завдання та обов’язки редактора І категорії і технолога-видавця І категорії
| Редактор І категорії | Технолог-видавець І категорії |
|---|---|
| Відповідає за редагований рукопис, його національно-патріотичний, громадсько-політичний, науково-технічний, літературний зміст і художнє оформлення. Приймає оригінал від автора, визначає актуальність, вид, цільове призначення, новизну, контролює своєчасне і якісне підготовлення рукопису до видання. Бере участь у формуванні тематичних планів випуску літератури, визначенні тем видань, доборі авторів, упорядників, рецензентів тощо. Розглядає пропозиції щодо укладення договорів з позаштатними творчими працівниками. Аналізує рецензії, готує редакторський висновок на авторський оригінал, аргументує його схвалення чи відхилення. Редагує прийнятий до видання рукопис, редакторською майстерністю сприяє підвищенню його літературного рівня. Подає замовлення на художнє оформлення видання. Проводить попередню роботу з авторами щодо створення авторського оригіналу, надає допомогу у визначенні композиції видання (розміщення частин, розділів; підготовлення апарату книги: передмови, бібліографічних довідок, іменних та предметних покажчиків, коментарів тощо), погоджує доповнення, скорочення. Складає робочий зміст для технічного редактора, анотацію для книгорозповсюджувальних організацій тощо | Організовує роботу з випуску друкованих та електронних видань у сфері малого бізнесу. Вивчає первинну інформацію, оцінює новизну й актуальність матеріалів, групує і впорядковує їх за тематикою та категоріями користувачів. Погоджує з авторами й власниками інформації можливість її публікування. Бере участь в укладенні договорів з авторами та контролює виконання договірних зобов’язань. Визначає розмір авторського гонорару, встановлює тираж та визначає вартість видання. Проектує структуру видань, розробляє параметри технічного й художнього оформлення, складає технологічні специфікації. Для друкованих видань виконує техніко-економічне обґрунтування різних технологічних схем виготовлення і вибирає оптимальну, для електронних — визначає провайдера для зберігання видань, захисту від несанкціонованого втручання, вид носія інформації, формат запису, програмне забезпечення. Розраховує потребу в основних і допоміжних матеріалах. Визначає терміни виготовлення видань, складає графіки виконання технологічних операцій, контролює їх дотримання. Організовує роботу з технічного редагування і художнього оформлення видань, перевіряє якість поліграфічного виконання. Переглядає і візує сигнальні примірники |
Відповідно до Загальних положень у разі виконання працівником робіт, що належать до різних посад, трудовий договір укладається за згодою сторін за посадою, яку визнано основною. Основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.
Як і в попередньому прикладі, відповідні зміни мають бути впроваджені за згодою працівника. У будь-якому разі роботодавець має видати наказ про доручення додаткових завдань і обов’язків працівникові (додаток 1).
Якщо з працівником укладено письмовий трудовий договір (контракт), відповідні зміни мають бути внесені й до нього.
Роботодавець не має права вимагати від працівника виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором.
Інша справа — розуміння кваліфікації для кваліфікованих робітників — випускників професійно-технічних навчальних закладів. У дипломах таких робітників зазвичай вказуються саме назви професій відповідно до КП, а також відповідне їх категоріювання (розряд, клас, категорія тощо). Слід зауважити, що в законодавстві сфери професійно-технічної освіти нема тлумачення терміна «кваліфікація». Зокрема, у таких нормативно-правових актах, як Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР (далі — Закон № 103), постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про професійно-технічний навчальний заклад» від 5 серпня 1998 року № 1240 (далі — Положення № 1240); «Про затвердження Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах» від 11 вересня 2007 року № 1117 (далі — Перелік № 1117) і «Про затвердження зразків документів про професійно-технічну освіту» від 9 серпня 2001 року № 979 (далі — Постанова № 979), містяться лише окремі посилання щодо терміна «кваліфікація»:
- «Випускнику професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії)» (частина перша ст. 15 Закону № 103);
- «Особі, яка опанувала курс професійно-технічного навчання і успішно пройшла кваліфікаційну атестацію, видається свідоцтво про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України» (частина третя ст. 16 Закону № 103);
- «Випускникові професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідної кваліфікації (розряду, класу, категорії, групи) за Національною рамкою кваліфікацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1341… і видається документ про професійно-технічну освіту, зразок якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року № 1260 «Про документи про освіту та вчені звання»…» (п. 14 Положення № 1240);
- «Перелік професій визначає належність робітничих професій до видів (виду) економічної діяльності і встановлює діапазон робітничих кваліфікацій (розрядів, класів, категорій, груп) для первинної професійної підготовки відповідно до атестаційних рівнів професійно-технічних навчальних закладів, а також професійно-технічного навчання на виробництві, у сфері послуг» (абзац третій Переліку № 1117).
Крім того, відповідно до Постанови № 979 у додатку до свідоцтва про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації, дипломі кваліфікованого робітника, дипломі кваліфікованого робітника з відзнакою, свідоцтві про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації тощо мають зазначатися назви здобутих професій.
Таким чином, у дипломі або свідоцтві про здобуття професійно-технічної освіти робітника зазначають, серед іншого, професійні назви робіт відповідно до норм КП. Фактично це можна тлумачити як кваліфікацію.
Не рекомендується доручати додаткові трудові функції працівникам, якщо ці функції або види робіт належать до різних пільгових Списків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, зокрема:
- «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 16 січня 2003 року № 36;
- «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 21 лютого 2001 року № 163;
- «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 17 листопада 1997 року № 1290.
Отже, розширювати посадові обов’язки працівника можна лише у межах тих професій, які містяться в одній із зазначених вище постанов. Не можна розширювати завдання та обов’язки працівника за професією з однієї постанови, використовуючи професію з іншої, або ж, навпаки, додавати до професій, які не містяться в цих постановах, такі завдання та обов’язки, за виконання яких працівникам можуть надаватися відповідні пільги.
Якщо працівник виконує роботи, за якими він має право на певні пільги відповідно до зазначених вище постанов Кабінету Міністрів України, законодавством не заборонено доручати йому додаткові трудові функції за подібними професіями, які не передбачені у цих постановах, але не навпаки.
ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ І СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ
Згідно зі статтею 2 КЗпП України держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці та підвищенню трудової кваліфікації, а якщо потрібно — забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
У статті 10 Закону № 2984 наведено, зокрема, таке визначення понять:
- спеціалізація — набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, у межах спеціальності;
- підвищення кваліфікації — набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності.
Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.
Для робітничих професій у статті 3 Закону № 103 наведено таке визначення поняття «підвищення кваліфікації»: професійно-технічне навчання робітників, що дає можливість розширювати й поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.
Після підвищення кваліфікації і здобуття спеціалізації випускник отримує відповідний документ, у якому, поряд з іншим, зазначають здобуті спеціалізацію або напрям підвищення кваліфікації. Їх можуть зазначати у вигляді професійних назв робіт, що, у свою чергу, розширює межі тлумачення поняття «кваліфікація».
Отже, у разі розширення трудових функцій працівника роботодавець має виходити із запису у відповідних освітніх документах про здобуті кваліфікацію, спеціальність, напрям підготовки, спеціалізацію, підвищення кваліфікації чи професію.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОЛТАВАДРУК»
НАКАЗ
12.02.2014м. Полтава№ 17-ОД
Про внесення змін і доповнень
до посадової інструкції
редактора І категорії
- Доповнити розділ 2 «Завдання та обов’язки» посадової інструкції редактора І категорії такими трудовими функціями:
- вивчення первинної інформації, оцінювання новизни й актуальності матеріалів, групування та впорядковування їх за тематикою і категоріями користувачів;
- участь в укладенні договорів з авторами і контроль за виконанням договірних зобов’язань;
- проектування структури видань, розроблення параметрів технічного й художнього оформлення, складання технологічних специфікацій.
- Викласти посадову інструкцію редактора І категорії в новій редакції.
- Ознайомити редактора І категорії Радченко Юлію Василівну під розписку із змінами і доповненнями.
- Контроль за виконанням наказу покласти на старшого інспектора з кадрів Ключник Н. П. Підстава: доповідна записка головного бухгалтера щодо фінансового стану ТОВ «Полтавадрук» за 2013 рік та прогнозу на 2014 рік.
ДиректорСамойловичГ. П. Самойлович
З наказом ознайомлена
Радченко Ю. В. Радченко
13.02.2014
Стаття надана редакцією журналу «Довідник кадровика»
спеціально для інтернет-порталу «Всеукраїнська асоціація кадровиків»
(детальніше – журнал «Довідник кадровика» № 2, 2014)
Автор: Кравцов Сергій
ХТО ТИ ЗА ФАХОМ?
У повсякденному житті й на теренах вільного інтернету нам часто трапляється слово «фах», наприклад, у такому контексті: «Який у тебе фах», «А ти працюєш за фахом?». У законодавстві натомість вживається слово «професія». Словники української мови стверджують, що слова «фах» і «професія» — синоніми і їх значення не відрізняється.
Отже, фах (професія) — це діяльність, яка є основним заняттям людини, що приносить їй гроші або забезпечує існування в інший спосіб.
Ще синонімом до слова «фах» можна вважати слово «ремесло». Хоча останнє здебільшого означає вміння щось робити своїми руками, виготовляти якісь вироби. Ремеслом називають таку діяльність, яка передбачає певний рівень знань і навичок. У давнину ремесла навчали змалечку, адже справжній майстер відрізняється точністю, швидкістю, вправністю. Якщо майстер не мав сина, то брав хлопчика з багатодітної сім’ї у підмайстри, влаштовуючи йому перевірку на придатність.
У багатьох сучасних європейських країнах володіння фахом цінується більше, ніж вища освіта. Адже займатися професійною діяльністю і заробляти гроші вигідніше, ніж навчатися в університеті. Цим менталітет європейців дещо відрізняється від українського. Ми вважаємо достойним мати гарну освіту, це престижно, хоча й не гарантує гарної роботи по закінченні ВИШу. Водночас кожен другий українець додатково або вже володіє якоюсь іншою професією (ремеслом), або не проти її опанувати, щоб знайти підробіток або мати вибір, яку саме вести професійну діяльність. Наша історія нас навчила, що життя динамічно змінюється і потрібно вміти швидко адаптуватися. Нерідко трапляється так, що людина змінює свою діяльність у доволі зрілому віці і часто вона кардинально відрізняється від попередньої. Дехто вирішує займатися більш вигідною справою, а хтось слідує за покликом серця і проявляє свій талант.
