Про сумісництво посадових осіб державних і комунальних установ та соціальні гарантії інвалідів

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від
16.09.2010 р. N 294/13/116-10

Про
сумісництво посадових осіб державних і комунальних установ та соціальні
гарантії інвалідів

(Витяг)

<…>

1. Робота за сумісництвом
працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється постановою
Кабінету Міністрів України “Про роботу за сумісництвом працівників
державних підприємств, установ і організацій” від 3 квітня 1993 року N 245
і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних
підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці
України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28
червня 1993 року N 43.

На час прийняття і дії
цих нормативно-правових актів відповідно до Закону України “Про
власність” до державної власності відносились загальнодержавна власність і
власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Зазначені нормативно-правові акти врегульовували питання роботи працівників на
умовах сумісництва як на державних (комунальних) підприємствах, так і в
державних (комунальних) установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів
всіх рівнів.

Незважаючи на втрату
чинності Закону України “Про власність” (Закон України “Про
внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих
актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України” від
27.04.2007 р. N 997), зазначені нормативно-правові акти врегульовують питання
роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з
бюджетів всіх рівнів.

Отже, дія зазначеної
постанови поширюється не тільки на державні, а і на комунальні підприємства,
установи і організації. Тому керівники комунальних підприємств, установ і
організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів,
відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за
сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої
діяльності).

Сумісництво – це
виконання працівником, крім основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на
умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому чи
на іншому підприємстві, в установі, організації чи у громадянина по найму.
Тобто працівник не може одночасно (наприклад, з 9-ї до 18-ї год.) виконувати
роботу за основним місцем роботи і за сумісництвом.

<…>

За цивільно-правовим
договором, зокрема за трудовою угодою, договором підряду, яким фактично є
трудова угода, оплачується не процес праці, а її результати. Він визначається,
як правило, після закінчення роботи та оформляється актами здавання-приймання
виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата та
інше.

Порядок укладення
цивільно-правових договорів регулюється нормами цивільного законодавства. Роз’яснення
порядку укладення таких договорів не належить до компетенції Мінпраці.

2. Статтею 17 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
передбачено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по
службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу
роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком
випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я
перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці
інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу
загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.

Роботодавець може
звільнити працівника за пунктом 2 статті 40 КЗпП у разі виявленої невідповідності
працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що
перешкоджає продовженню даної роботи лише у таких випадках:

• у разі відсутності
вакантного робочого місця, посади, на які повинен перевести роботодавець
працівника відповідно до медичного висновку;

• за умови відмови
працівника від переведення на іншу роботу згідно з рекомендаціями медичного
висновку;

• якщо, згідно з
медичним висновком, працівник визнається непрацездатним і не визначаються види
робіт, які він може виконувати в силу такої його працездатності та необхідності
охорони його здоров’я.

За п. 5 ст. 40 КЗпП
звільнення провадиться у разі нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох
місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по
вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк
збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Підставою для
розірвання трудового договору є нез’явлення на роботу протягом вказаного строку
підряд. Вихід на роботу хоч би на один день перериває такий строк. У наступному
чотирьохмісячний строк повинен відраховуватись знову. Підсумовуватися періоди
неявки на роботу протягом менше чотирьох місяців не можуть.

На підставі п. 5 ст. 40
КЗпП України не можуть бути звільнені працівники, які втратили працездатність у
зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За ними робоче
місце (посада) повинне зберігатися до видужання.